Александр Денисенко - Тарас. Повернення

— Ах, Доктор, вы своими лапищами не сделаете мне бо-бо?

Намагаючись пригадати репліку, Тапашов зиркнув на Шевченка, і той сценічним шепотом підказав:

У мозолястій руці Тапашова несподівано вигулькнув голубенький носовичок, яким він незграбно витер піт, а тоді, прикидаючись ягням, якомога ніжніше проказав ці слова Параші.

Це змусило публіку затихнути. Смердючий простір казарми заповнився гармонійними мелодіями «Япурая», яку підтримала гітара Нагаєва, і закурене приміщення немовби посвітлішало. Розстібаючи верхній ґудзик спідньої сорочки, Пастушок показав служивим краєчок мускулистого плеча, від чого солдатня зажурено зітхнула. А коли Пастушок-Параша граційно підступив до Тапашова й поклав голову йому на груди, манірно мружачись, дехто аж охнув.

Далі полилася частівка, яку Пастушок, пританцьовуючи, вивів несподівано високим і чистим голосом:

Тапашов-Доктор погладив лапиською Пастушка-дівицю по шиї і промурмотів, милуючись:

Ще один ґудзик вискочив із петельки натільної сорочки Пастушка, і його голос набрав обертонів інтимності й чутливого придиху:

І Пастушок неначе обійняв поглядом старого шкарабана Тапашова. Той не втерпів і розколовся, випав із ролі й реготнув.

Служиві в чорних масках, що дедалі прибували з сусідніх казарм, пирснули сміхом, неначе один здоровезний чолов’яга. Почулося улюлюкання, сміх. Дехто почав виходити.

І, щоб урятувати водевіль, Шевченко взамін «Япурая» утнув веселий казахський танець «Айголек» [6] Айголек — хоровод, танець місяця ( казах .). .

Тапашов-доктор стрепенувся і заговорив, як міг, замість віршів прозою:

— І з такими большімі глазами, невже ти любіш свого задріпаного жениха?

— Аякже, я для нєво шо хошь сдєлаю! Ось захочу і роздінусь! — підхопив Тапашова Пастушок і скинув із себе сарафан, лишаючись у спідньому.

Одна з потіпах, замотана в простирадло, вибігла скоренько до артистів і схопила свій сарафан. Коли ж тікала назад на нари, простирадло ненароком впало, оголюючи її сідницю.

Казарма загула гоготанням. А Пастушок заходився танцювати казахський хоровод «Айголек», затягуючи до кола всіх «акторів»…

…Веселі звуки хороводу прокочувалися темними переходами між казармами і, віднесені гарячими протягами, закручувалися вихорами пилюки в синьо-червоних відблисках вітражних вікон каплиці. Серед інших похмурих приміщень Новопетровської фортеці її призначення було найцинічнішим — у ній відспівували страчених, закатованих і небіжчиків-солдатів. На плескатий камінний одр сіялася пилюка. Біля нього стояв поручник фон Ферт і обмахував себе японським віялом. Йому після холодного Санкт-Петербурга було загаряче в пустелі. Він розглядав під стінами каплиці хрести з піщанику, на яких були викарбувані прізвища й дати народження без дат смерті, і кривився від пилюки, що кружляла в тьмяних променях і залазила скрізь.

На найближчій до нього хрестовині добре прочитувався напис: «Под сим хрестом почилъ Рабъ Божій ПЁТР НИКОЛАЕВИЧ ТАПАШОВЪ. Царство ему небѣсное. 3 сѣнтября 1805 — …»

— И много у вас таких, которые готовят себе кресты при жизни? — запитав поручник розжалуваного в унтери писаря Пєтрова, що принишк за його спиною, як тінь.

— Хватает, господин поручик. Тут, на Мангышлаке, к смерти не привыкать, — косячись убік, відказав Пєтров.

— А вы? — не обертаючись, спитав Ферт.

Пєтров мовчав. Думав, що сказати столичному снобу, та ще й німцеві на додачу. Особливо його дратувало віяло, хоч легкий подув від нього був і йому приємний.

— Я?.. Что я… Я — упаси Господь! — відказав він, прибираючи молодецького вигляду. — Я люблю батюшку царя нашего… И верую в искупление грехов.

— Похвально, — обертаючись, сказав поручник і подивився на Пєтрова, неначе побачив уперше.

Опукле чоло Ферта, обсипане синьо-червоними полисками з вікон, додавало зловісності його безживним очам. Проте Ферт довго на Пєтрові не затримався. Він швидко рушив коридорами у напрямку звуків запального танцю, та враз почув кинуті Пєтровим навздогін слова: