Едмонд Гамільтон - Повернення до зірок

Переклад Сергія Тищенка

Секретарка відчинила двері.

— Увійдіть, містере Ґордон.

— Дякую.

Двері за його спиною зачинилися, а чоловік, що сидів до цього за столом, встав і пішов назустріч, простягаючи руку для вітання. Високий на зріст, молодший, ніж можна було припустити, він весь світився доброзичливістю.

— Містер Ґордон? Я доктор Кеоґ.

Вони потиснули один одному руки. Джон Ґордон опустився у крісло, Кеоґ знову сів за свій стіл. Від погляду психоаналітика Ґордону стало незатишно.

— Вперше у психіатра? — Спокійно запитав Кеоґ.

— Я… Раніше у цьому не було потреби.

— Не соромтеся, — сказав Кеоґ. — У кожного свої проблеми. Головне — усвідомити, що вони існують. Лише у цьому випадку є сенс спробувати впоратися з ними. — Він посміхнувся. — Тож головний крок зроблено, далі простіше. Подивимося…

Кеоґ побіжно проглянув карту пацієнта — записів там було на диво небагато.

— Отже, ви працюєте у страховій компанії?

— Так.

— І, як я бачу, не без успіху.

— Останні роки я працював досить багато, — сказав Ґордон не дуже впевнено.

— Любите свою роботу?

— Не те щоб дуже.

Деякий час Кеоґ мовчав, вчитуючись у карту. Ґордону нестерпно хотілося втекти, але він чітко розумів, що доведеться сюди повернутися. Жити так він більше не може. Він повинен знати все. Просто зобов’язаний.

— Бачу, ви не одружений, — зазначив Кеоґ. — Чому?

— Це одна з причин, чому я прийшов. Була одна дівчина… — Ґордон зам’явся, потім продовжив з суворою рішучістю: — Я хочу знати — галюцинації у мене чи ні?

— Галюцинації? — Перепитав Кеоґ. — Якого роду?

— Коли це було, я не сумнівався, — квапливо сказав Ґордон, — Це була реальність, більш справжня, більш жива, ніж все, що я відчував раніше. Але зараз… я просто не знаю. — В його очах, спрямованих до лікаря, з’явився біль. — Скажу вам правду. Я не хочу втрачати цих видінь, якщо це видіння. Вони мені дорожче за будь-яку реальність. І якщо… якщо я… О, Боже! Ґордон скочив і зробив кілька кроків, до болю стиснувши кулаки. Він був наче людина, яка ось-ось стрибне зі скелі, і Кеоґ знав, що так воно і є. Але мовчки чекав.

— Мені здавалося, що я… Що я жив серед зірок… Не зараз, а в майбутньому, через двісті тисячоліть… Дайте договорити, доктор, а потім можете надягати на мене гамівну сорочку. Я справді вірив, що мій розум перенісся крізь час у тіло зовсім іншої людини, але я… Я зберіг своє «я». Розумієте? Розум і пам’ять Джона Ґордона з XX століття. І при цьому був у тілі Зарт Арна, принца Середньо-Галактичної імперії. Там, серед зірок… Голос його знизився до шепоту. Він стояв біля вікна і дивився на дощ, який поливав дахи та труби 64-ї вулиці Іст-Сайда. Небо нависало сірою, ніби покритою кіптявою, масою.

— Я чув Пісню Вершин, яка лунає у Трооні, коли промені Канопуса нагрівають Кришталеві гори. Був у Зоряному залі імператорського палацу разом із королями. Вів флот Імперії на бій з Лігою Темних Світів. Бачив армади зорельотів, які гинули на кордонах Скупчення Геркулеса… Він не дивився, як реагує на його слова Кеоґ. Його це не цікавило. Він почав говорити і хотів висловити все до кінця. Голос його був сповнений гордості і печалі.

— Я був у Туманності Оріона, перетинав пилові хмари, в яких полонені сонця насилу просвічували крізь вічні димні сутінки. Я вбивав людей. І, доктор, в останній битві я… — Замовкнувши, він похитав головою і різко відвернувся від вікна. — Втім, все це не має значення. Крім одного. Весь цей всесвіт, інша мову, люди, одяг, будівлі, незліченні деталі… Чи міг я придумати все це?..

Тепер він дивився на Кеоґа, і на його обличчі був відчай.

— Ви були щасливі там? — Запитав Кеоґ.

Деякий час Ґордон розмірковував. На його чесному, відкритому обличчі з’явилися численні зморшки, які виражали всю силу душевних мук.

— Більшу частину часу. Так, там було страшно. Події… — Він зробив відчайдушний жест. — Мені там постійно загрожувала небезпека, але… Так, мабуть, я був щасливий. Кеоґ розуміюче кивнув. — Ви згадали про дівчину..

Ґордон знову відвернувся до вікна.

— Її звали Ліанна. Принцеса королівства Фомальгаут і наречена Зарт Арна. Це політичний союз, нічого більше. У Зарт Арна була інша жінка. А я, будучи в його тілі, закохався у Ліанну.

— А вона?

— І вона. Потім усе розвалилося. Мені довелося залишити її і повернутися сюди — у свій світ, свій час… А зараз я скажу вам головне, доктор.