Еріх Ремарк: На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

Події Першої світової війни не надто щільно вписані в українську історію. Принаймні в досі ще актуальну прорадянську її версію, на якій усі ми виросли. У тій версії була лише одна справжня війна — Велика Вітчизняна — така собі оказковлено-спотворена версія Другої світової. Але попри те всі ми росли і на книгах Ремарка. Навряд чи хоч когось замолоду не зачепив роман «На Західному фронті без змін», навряд чи були такі, хто не перечитував «Три товариші», навіть якщо для багатьох описана у романах війна і залишилася якоюсь трохи абстрактною — позачасовою, великою, хоча і не вітчизняною. Але, можливо, є у тому якась універсальна рація — адже будь-яка війна у суті своїй абсурдна, позбавлена сенсу і не несе з собою нічого, окрім трагізму скалічених доль цілого покоління.

Ерих Пауль Ремарк, який писав під псевдонімом Ерих Марія Ремарк, став одним із письменників так званої літератури втраченого покоління. Далеко не всі вони увійшли до радянського канону, і багатьох вдалося відкрити для себе уже значно пізніше. Джеймс Джойс, Джон Дос Пас-сос, Томас Еліот, Річард Олдінгтон, Гемінгвей, Фітцджеральд…

«На Західному фронті без змін» став третім за рахунком романом автора, який описував у книгах події власного життя — досвід війни у вісімнадцятилітньому віці, повернення і травма нового пристосування до мирного життя, приреченість на «інакшість» протягом усього подальшого існування. Головного героя звати, як і письменника, Паулем. Цей роман спершу отримав відмову видавництва, але після того, як його було-таки надруковано в одній із берлінських газет, книга розійшлася накладом понад 1,2 мільйона примірників лише за перший рік. Ясна річ, була екранізована, ясна річ, із пом'якшенням задуманого автором трагічного кінця. В останньому кадрі глядач бачить не смерть головного героя, а руку, яка тягнеться за метеликом. У нацистській Німеччині Ремарка звинуватили у пацифізмі й заборонили як фільм, так і книгу. Повернутися до публіки роман і фільм змогли аж у 1950-х роках. Нацисти позбавили громадянства і самого автора, тож він був змушений емігрувати у 1938-му до Швейцарії, а згодом — до США, де й отримав громадянство. Став своїм у Голлівуді, зустрів Полетт Гаддард, із якою одружився у 1958-му після двох попередніх шлюбів із однією і тією ж жінкою — Юттою Цамбона (із Юттою у них були вільні стосунки, які не заважали обом мати й інших коханців). Відомими стали романи Ремарка з Лені Риффениггаль, знаменитою режи-серкою пропагандистських нацистських фільмів, та з Марлен Дитрих. Із останньою Ремарк познайомився у 1930-х роках у Венеції.

Другий роман, опублікований у цьому виданні, — «Повернення». Він перекладається українською вперше. Його тематика — усе той же посттравматичний синдром юнаків, які повертаються з війни і не можуть пристосуватися до світу, в якому жили раніше. Автобіографічний досвід автора знову відчутний у тексті. Головного героя звати Ернст; повернувшись додому з війни, він закінчує вчительські курси для ветеранів і влаштовується на роботу в сільську школу. Пропрацювавши рік, він повертається додому і намагається влаштувати своє життя, працюючи на різних роботах, але відчуття безсенсовності всього, що відбувається довкола, не полишає його. Досвід роботи у клініці для душевнохворих (Ремарк грав на органі у церкві біля клініки) описаний в одному з епізодів роману, коли бойові друзі відвідують у клініці колишнього побратима Ґізекке, який не зміг впоратися з психічними травмами, завданими війною: хлопцеві довелося кілька годин пролежати під смертельно пораненим товаришем, кишки якого вивалювалися з живота і мало не задушили Ґізекке. (Окрім досвіду роботи з душевнохворими сам Ремарк працював муляром, воді-єм-випробувальником у фірмі, яка продукувала шини, професійним ав-тогонщиком, журналістом, перевозив надгробні пам'ятники.)

У 1937 році був виданий інший знаменитий роман Ремарка — «Три товариші», який часто вважають найзворушливішим і найсентименталь-нішим його текстом. Це, звичайно ж, історія кохання, яке може врятувати від самотності, але беззахисне у жорстокому світі. Ця історія настільки захопила Френсіса Скотта Фітцджеральда, автора сценарію фільму за цим романом, що протягом усієї роботи над фільмом алкогольно уза-лежнений Фітцджеральд залишався абсолютно тверезим.