Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Мальке, Розі,

Риті та Леонові,

Енні,

Рут

Історія цієї книги розпочалася одного жовтневого дня 2010 року. Напередодні нас повідомили (я тоді був аспірантом кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені І. Франка), що університет відвідає «адвокат королеви». Ця інформація супроводжувалася дещо драматичною паузою та суворим поглядом, що мало б підкреслити важливість персони візитера.

Не знаю, чи на це вплинув довільний переклад титулярного Queen's Counsel [1] Королівський адвокат. , але конференц-зал факультету міжнародних відносин наступного дня був повний слухачів, здебільшого студентів. Після представлень лектор розпочав свій виступ із запитань:

— Кому з вас відоме ім’я Герша Лаутерпахта? — із близько півсотні присутніх підняли руки троє чи четверо.

— А кому з вас відоме ім’я Рафала Лемкіна? — результат був той самий.

— А що ви знаєте про них?

За кілька років до цього я натрапив на згадку про обох в одній статті, тому, дещо помиляючись, зміг сказати, що вони — відомі юристи-міжнародники: Лаутерпахт був одним із авторів Загальної декларації прав людини, а Лемкін — автором терміну «геноцид». Мене тоді з аудиторії ніхто не доповнив.

Дещо здивований гість додав:

— Ці люди — найвидатніші юристи-міжнародники XX століття і випускники вашого університету…

Лектором був Філіп Сендс, який тоді вперше відвідав Львів.

Через кілька років після цієї лекції сайт «Главком» опублікував інтерв’ю Каті Бусол з професором Сендсом із цитатою у назві публікації: «Дивина! Україна забула юристів такого рівня. У Британії усюди б висіли їхні портрети». В коментарях під репостами звучали тези, що такий висновок Сендса — некоректний, бо про Лемкіна згадували в деяких публікаціях, а про Лаутерпахта — на лекціях з міжнародного права і до 2010 року. Проте, навіть якщо визнати, що такі поодинокі факти й свідчать про обізнаність про цих двох осіб, це не означає, що ми вповні розуміємо їхню роль та внесок в історію людства.

Від тієї осінньої лекції до публікації цієї книжки українською мовою минуло сім років і вже сьогодні слід визнати, що заслугу Філіпа для визнання цих видатних особистостей в Україні важко переоцінити.

За цей час він мав понад десяток публічних лекцій та виступів у Львові та Києві, під час яких постійно доносив інформацію про ту цінність, яку мала праця Лемкіна і Лаутерпахта для захисту прав та інтересів людини і людства, та про ті трагічні події, які спонукали їх, євреїв за походженням, до такої жертовної та самовідданої праці.

Проте така активність не завжди отримувала розуміння. Наприклад, під час візиту професора Сендса до Львова у жовтні 2011 року я допомагав йому в архівних дослідженнях. На другий тиждень, коли візит вже добігав кінця, один з професорів університету влаштував мені своєрідне дізнання:

— А хто він такий, Іване? Чого він сюди приїхав? Я про нього ніколи не чув! Ти будь обережним, бо тут приїжджають в архіви, а потім судяться за реституцію. Може, це авантюрист якийсь. Не підстав університет, відповідальність на тобі!

Я був ошелешений, але ця розмова стала для мене яскравим свідченням того, що дуже часто в нашому суспільстві ми не готові розуміти та сприймати. Згадуючи цей випадок, я вважаю, що дуже цікавим є те, як зрозуміють та сприймуть цю книжку зараз. Багато тез, які в ній є, можуть сприйняти дуже гостро, залежно від політичних, історичних чи світоглядних позицій читача. Проте ця праця, як і вся робота професора Сендса в Україні, є дуже важливою і з дещо іншого погляду.

Ця книжка є своєрідним, але не єдиним підсумком великої роботи. Були вже згадані лекції та виступи, статті та інтерв’ю, дисертація Маркіяна Бема, присвячена міжнародно-правовим поглядам Рафала Лемкіна, тему якої він обрав саме після спілкування із професором Сендсом, та дисертація Ігоря Земана на тему львівської школи міжнародного права, в якій він приділив значну увагу постатям Лемкіна та Лаутерпахта, не в останню чергу завдяки праці Філіпа. І ще був фільм «Що вчинили наші батьки: нацистський спадок» (« What Our Fathers Did: A Nazi Legacy »), присвячений долі Ганса Франка та Отто фон Вехтера, які є другорядними героями «Східно-Західної вулиці».