Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

В. Дім Герша Лаутерпахта, вул. Театральна, 6 (1911–1919) • Е.3.

С. Дім Рафала Лемкіна, вул. Глибока, 6 (1921) • С.4.

D. Дім Рафала Лемкіна, вул. Глибока, 6 (1922) • С.2.

Е. Дім Рафала Лемкіна, вул. Замарстинівська, 21 (1923) • Е.1.

F. Корпус юридичного факультету (1915–1926) • Е.4.

G. Львівський університет ім. Івана Франка (2015) • D.3.

Н. Театр Скарбека • Е.2.

І. Високий Замок • F.1.

Місто Львів [2] Тут і далі назви населених пунктів, друкованих видань, кінофільмів, а також імена, прізвища та посади вказано так само, як їх подає автор ( прим. ред .). займає у цій історії важливе місце. Впродовж дев’ятнадцятого століття здебільшого воно було відоме як Лемберг, розташований на східних околицях Австро-Угорської імперії. Невдовзі після Першої світової війни місто відійшло до нової незалежної Польщі і почало називатися Львув, поки з початком Другої світової війни його не окупувала радянська влада, яка почала називати його Львов. У липні 1941 року німці зненацька захопили місто і зробили його у своєму новоствореному Генерал-губернаторстві столицею дистрикту Галичина — знову повернулося ім’я Лемберг. Після того, як влітку 1944 року Червона армія вибила звідси нацистів, воно стало частиною України, і відтоді називається Львів.

Лемберг, Львів, Львов і Львув — це одне і те ж саме місце. Назва змінювалася, як і склад та національна структура його мешканців, але місто та його будівлі залишалися. У період між 1914 і 1945 роками влада над містом переходила з рук в руки не менше восьми разів. Із тим, як називати місто на сторінках цієї книги, виникли деякі труднощі, тож я використовував назву, якою послуговувалися ті, хто в той чи інший час, який я описую, його контролював. (Загалом я обрав той же підхід і для інших населених пунктів: сусідня Жолкєв — нині Жовква, яка тимчасово з 1951 року до 1991 року мала назву Нестеров, на честь російського героя Першої світової війни, першого пілота, який виконав відомий в авіації маневр «мертва петля»).

Спершу я хотів залишити скрізь Лемберг, тому, що це слово викликає приємні історичні асоціації і тому, що Лемберг був містом, де минало дитинство мого дідуся. Однак цей вибір могли б сприйняти як образливий сигнал на адресу інших, сигнал особливо болісний в той час, коли Україна бореться за свою територію з Росією. Те ж саме стосується назви Львув, яку місто мало впродовж двох десятиліть, а також Львів, яким називали його впродовж кількох бурхливих днів у листопаді 1918 року. Італія ніколи не мала контролю над містом, а якби мала, то називала б його Леополіс, Місто Лева.

Герш Лаутерпахт, професор міжнародного права, народився у серпні 1897 року у невеликому містечку Жолкєв, за кілька кілометрів від Лемберга, куди його родина переїхала 1911 року. Син Арона і Дебори (уродженої Туркенкопф), він був другою дитиною у сім’ї — між братом Давидом і сестрою Сабіною. У 1923 році Герш Лаутерпахт у Відні одружився з Рахиль Штейнберг, вони мали одного сина Елігу, який народився у Лондоні, у районі Кріклвуд. У 1915-1919 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.

Ганс Франк, юрист і державний міністр, народився у травні 1900 року у Карлсруе. Він мав двох братів, старшого і молодшого. У 1925 році він одружився з Бріґіт (уродженою Гербст). У них було двоє дочок і троє синів, наймолодшого звали Ніклас. У серпні 1942 року він пробув два дні у Лембергу, де виступав з кількома промовами.

Рафал Лемкін, прокурор і юрист, народився на хуторі Озерисько, поблизу Білостоку, у липні 1900 року. Син Йозефа і Белли, мав двох братів (старший Еліас, молодший Самуель). У 1921 році перебрався у Львув. Ніколи не одружувався і не мав дітей.

Леон Бухгольц, мій дідусь, народився у Лембергу у травні 1904 року. Син Пінкаса, винокура, а згодом — власника готелю, і Мальке (уродженої Флашнер). Він був наймолодшим із чотирьох дітей, після старшого брата Еміля і двох старших сестер, Густи і Лаури. Одружився з Реґіною Ритою Ландес у Відні 1937 року, а через рік у них там народилася дочка Рут, моя мати.

Вівторок, 1 жовтня 1946 року,

Нюрнберг, Палац правосуддя

Щойно минула третя пополудні. Дерев’яні двері позаду лави підсудних відчинилися і до зали 600 увійшов Ганс Франк. Він був вбраний у костюм, із сірим тоном якого контрастували білі шоломи двох похмурих військових конвоїрів, що супроводжували Франка. Чоловік, який був особистим юристом Адольфа Гітлера, а потім його представником в окупованій Німеччиною Польщі, з рожевими щічками, гострим носиком і зализаним назад волоссям, від цих судових слухань помарнів. Це вже не був той стрункий елегантний міністр, оспіваний його другом Ріхардом Штраусом. Франк вочевидь був у стані цілковитої розгубленості — аж настільки, що, увійшовши до приміщення, обернувся і став лицем у протилежний бік, спиною до суддів.