Александр Денисенко - Тарас. Повернення

— Третья рота! Подбородки кверху! Лихость в глазах! — скрикнув Обрядін, витягуючись перед поручником. — Перед вами личный представитель командующего Оренбургским гарнизоном Стефан Иоганович фон Ферт!

— Здравия желаем, господин поручик! — заревла вся третя рота, аж луна прокотилася за фортечні стіни.

Від надмірної гучності та нестерпного смороду Ферт скривився. Затим схилив голову, чи то вклонився сам, чи то просто труснув, щоб у мізках не шуміло. Штофи під ногами, дівки на нарах, водевіль замість шикування, писар, що ховається за дверима, і алкогольний сопух — усе в цьому півбатальйоні гнівило його. Однак коли він озирнувся і всіх обдивився, то, кривлячись в усмішці, сказав тільки три слова:

— Вот это зря.

— Что зря, господин поручик? — перепитав збентежено Обрядін.

— Что танец прервали. Задорный очень.

Хтось відштовхнув Пєтрова вбік. Він увім’явся в стіну, і повз нього до казарми проскочив переполоханий вістовий казак із дуже довгими вусами й ще довшим чубом. Потрясаючи ними, немов у пропасниці, він закричав, віддаючи честь то Обрядіну, то Ферту, то Чарцу:

— Господа! Господа!.. На пристани казахские повстанцы атамана Исы шхуну «Ласточка» подожгли!

— Всех в ружьё! — негайно скомандував фон Ферт.

— Третья рота в ружьё! — підхопив Обрядін.

А фельдфебель забігав поміж нар і заходився виштовхувати ще не вдягнених солдатів із криками:

— Встали и побежали! Ружья берите, а не эти маски!

Усі, хто в чому був, побігли з казарми, хапаючи дорогою з пірамід рушниці.

На дерев’яний причал виїхала трійка коней, яка тягла на повозі команду пожежників разом із заливною пожежною трубою і метрової висоти металевим заливним ящиком. Повіз далеко не проїхав по тонких дошках, а спинився на самім початку довгої вимостки, так що до палаючого поштового човна з назвою «Ласточка» лишилося ще метрів із десять. Пожежники зіскочили і, розганяючи матросів, що заливали відрами охоплене полум’ям вітрило морською водою, взялися розкручувати шланги і припасовувати до них дві довгих труби, які закінчувалися брандспойтами.

Як на біду, здійнявся сильний вітер і вогонь із вітрила загрожував перекинутися на мішки з поштою. Біля тих мішків стовбичив капітан, котрий відмовлявся покинути своє судно.

— Бросайте эти дурацкие трубы! Берите ведра — и к нам! — кричав він пожежникам, приймаючи від матросів відра з водою і поливаючи довкола себе палубу, щоб не зайнялися поштові мішки.

Брандмейстер виявився башкиром. Мову російську розумів погано. Тому у відповідь лиш заспокійливо хитав головою і промовляв не так до капітана, як до своїх пожежників:

— Угля насыпай! Шайтан-машина поджигать будем! И вода пойдёт!

Двоє пожежників кинулися виконувати його наказ і почали накидати в топку під заливним ящиком вугілля. Зігрітий парою котел грізно зашипів.

— Сгорит ведь сейчас всё! — нервово кричав капітан брандмейстерові. — Ставь своих на вёдра!

— Этот машина новый, немецкий! Сейчас от пожар один мокрый место останется! — торочив своєї брандмейстер, насилу накручуючи вентиль, щоб посилити паровий тиск. — Джигиты, держай трубу! Сейчас давай! — гукав своїм.

І в трубі й справді зашуміло, правда, замість води з її отвору повалила гаряча пара. Розжарений випар обварив пожежника, що тримав брандспойт, і той страшно скрикнув, схопився за обличчя руками і стрибонув із причалу в море.

Першими на пожежу з усього півбатальйону прибігли Обрядін, Ферт, Чарц. За ними прискочив Пєтров.

— Где бандиты? — перекрикуючи лемент пожежі, запитав капітана Ферт.

— Какие? — перепитав капітан. — Когда мы сюда поспели, тут капитан Косарев один и скакал на своем битюке! Да вот эти двое ещё тут были!

— Кто? — спитав Обрядін.

Капітан показав на денщика Кампіоні, що лежав непорушно на кінці причалу з раною на плечі, і цейхвартера, за сумісництвом гефенгнісляйтера [7] Цейхвартер — начальник арсеналу, гефенгнісляйтер — комендант тюрми. Мєшкова. Останній плавав невдалік причалу догоричерева, розкинувши руки, й безтямно молився. Пєтров підбіг до Буркова, помацав пульс на шиї. Для певності — штовхнув денщика. Від поштовху голова повалилася набік.

— Он это… скорее того! — і Пєтров показав пальцем у небо.

Ферт зазирнув під трап. Витягнув звідти недопитий штоф коньяку, кілька надбитих склянок.

— Что это?! — запитав капітана.

— Не знаю! Мы приплыли ночью! Осколков на причале не было. А сейчас они и на палубе тоже. Водкой до сих пор воняет!