Александр Денисенко - Тарас. Повернення

Здесь есть возможность читать онлайн «Александр Денисенко - Тарас. Повернення» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Тарас. Повернення: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Тарас. Повернення»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Це історія про найтяжчі часи життя Тараса Шевченка, генія українського народу, яка дає відповідь на запитання: ким насправді був найвеличніший поет України — кам’яним символом чи все ж таки людиною з плоті й крові, котра шукає дружби, розуміння, кохання? Відірваний від рідної землі, приречений на тяжку солдатську службу в Новопетровській фортеці у колонізованих Російською імперією землях Казахстану, на сім років поневірянь та мук. А потім — звільнення. Однак це звільнення стало лише частиною хитрої політичної схеми, у центрі якої опинився Шевченко.
Чи міг він знати, навіщо російський цар вертає йому вдавану свободу?

Тарас. Повернення — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Тарас. Повернення», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ой, летіло полело через наше село.
Стовпом дим.
Воно ж тому Купайлу голівоньку утяло.
Стовпом дим.
А Морена з радощами носить воду пригорщами.
Стовпом дим.
Що загасить, то займеться, то Морена засміється.
Стовпом дим…

— Умный! О другом думаешь! Я же всё вижу, петиметр малоросский!.. Но тебя по морде бить мало! — пробурмотів і затнувся Кампіоні, так наче зловив ротом муху. Потім подумав і сказав: — Ты чего не в казарме?

— Сторожил комендантский сад, вашебродие! Разрешите поспешить на построение?! — карбуючи слова, відповів Шевченко. Краєм ока він помітив, як до плацу надбіг захеканий з буряковою пикою дядька.

— Сегодня ж воскресенье! — здивувався Кампіоні.

— Так точно! — відчеканив Шевченко. — Но господин капитан Косарев приказали! Вон у дядьки извольте спросить!..

Кампіоні зиркнув на дядьку, потім на плац і свого змордованого денщика, потім знову на Шевченка і зненацька ще навісніше розсміявся.

— Да ты впору, братец! Мой денщик секунд на часах не понимает! Вишь, рожа от стыда у сучёнка-то покраснела!

Поручник, неначе граючись, підбіг до Івана, згріб за душу й кілька разів зацідив із задоволенням по розбитому обличчю. Той не опирався, тільки ледь чутно повторював: «Слушаюсь, вашство… Слушаюсь, вашство…»

Дядька з цікавістю спостерігав, тримаючись на відстані від утоптаного плацу. Йому подобалася смерть. Він від неї отримував найбільше збудження. Ніщо так не заводило, як хрип, жах в очах і останній подих. Кампіоні теж смерть подобалась, але він любив і погратися. Упокорення долі, яке ледве й міг укласти в два слова Бурков, бісили поручника, бо він уже не відчував у ньому страху. Через те бездушно молотив денщика руками й ногами, поки той не перестав повторювати ті свої два слова і не затих.

Кампіоні лютував над його тілом ще хвилину. Нарешті второпав, що Бурков мовчить, і сказав невідомо кому:

— Вот не люблю, когда в теле нет отпора. Бить не по чем.

І тут він наставився на Шевченка, наче вперше побачив, і заговорив, ніби згадав, хто перед ним стоїть:

— А-а! Это ты, пошлость грамотная. А ну подь сюды!

Не чекаючи, поки Шевченко до нього підійде, Кампіоні знову підбіг першим і потягнув, хапаючи за петельки, на середину майдану. Тарас інстинктивно скинув із плечей руку поручника, мимоволі стискаючи йому пальці. Це ошелешило, а потім запалило неабияк Кампіоні. Він закрутився і закричав до дядьки:

— Помоги, сволочь!

Дядька відразу підскочив, схопив Шевченка й поволік за наказом Кампіоні до цебра, склянок і змордованого денщика.

— Ты ответишь мне, хата мазанная!.. Руку мне хотел оторвать! — лементував поручник, картинно розминаючи пальці.

«Скільки цікавих слів у цьому піддавалі?» — дивувався Тарас і шкодував, що не може все записати до свого щоденника. Ану ж, якийсь негідник візьме, прочитає і донесе.

Поки Шевченко милувався словниковим запасом опияки в мундирі, той уже шарпнувся до нього, щоб уперіщити. Але й удруге не вдарив, а лиш ногою розмахнувся і поклав її Тарасові на плече. Брудна слина піною злиплася в кутках синього рота. Йому дуже кортіло катувати, але він зволікав із цим моментом і через це ще дужче збуджувася й насолоджувався.

— Но я… я милостив! Подсобишь мне — всё забуду. Вот мой носок! Бери и оттягивай! Чтоб носок в линию с ногой был, сучёнок! Мне на нём стакан больше минуты удержать нужно, чтоб вернуть свою тыщу назад!.. Понял?!

І тут Шевченко не втримався і його охопила хвиля ненависті. І щоб приховати її, він вдався до останнього свого засобу — подивився крізь Кампіоні, крізь його біло-багряну фізію. Крізь його всіяні капілярами водянисті очі. Крізь глухий наголовок його картуза, чорно-жовті еліпси його кокарди… крізь його шишкувату потилицю… Крізь його каламутний мозок… І там за ним, у нескінченності пустелі, побачив мряку… Велетенські сірі смуги роси, що спадала з неба. За нею вдалині маячіли горби завмерлих від утоми верблюдів, що спали біля Хівинського шляху. За ними купчилися кибитки купців-киргизів, які вже розпалювали костровища. І Тарас умить перенісся туди, в інший простір буття, випав із затиснутого над морем плацу.

А-аат! — різкий удар дядьки під ребра розбудив його. Маслак у дядьки добренний, вузлуватий і важкий, як гиря, і він таки вибив із Шевченка химеру посмішки, подібну на стогін.

Дядька б ще лупонув із задоволенням, та поспішав виконати наказ — схопив Кампіоні за носака й потягнув, крекчучи:

— Ану загинай! Згадай, як ціпи в’язав.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Тарас. Повернення»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Тарас. Повернення» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Тарас. Повернення»

Обсуждение, отзывы о книге «Тарас. Повернення» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x