Марина Гримич - Клавка

«О ні!» — закричала Клавка подумки.

— І я добре знала, на що я йду: я ніколи не вийду заміж і не матиму дітей.

— Єлизавето Петрівно, дорогенька… — затнулася Клавка.

— Я знаю, що ти скажеш: а як же сімейний затишок, а як же дитячі усмішки?.. Ти знаєш, я довго про це думала… Чесно кажучи, мені глибоко начхати на сімейний затишок… І материнський інстинкт — це також не про мене. Хіба так буває? — спитаєш ти. А от повір мені, буває.

Клавка мовчала.

— Але зараз, — весело сказала Прохорова, — нам треба вирішити твоє питання.

— Так, Єлизавето Петрівно, так, дорогенька!.. — жалібно попросила Клавка.

Прохорова рішучим рухом відсунула порожні тарілки набік, звільнивши місце на столі.

— У нас є Клава, — вона взяла зелене яблучко і поклала посередині. — І є два ухажори… — вийняла з вази два великі червоні яблука і поклала обабіч зеленого.

— Євилазето, тьху ти, язик заплітається… Єлизавето Петрівно! — вигукнула Клавка.

— О, та ти в нас п’яненька! — розсміялася Прохорова.

— Подивилися б ви на себе в дзеркало! — відмахнулася Клавка.

— А що? І подивлюсь! — Прохорова підвелася з-за столу, підступила до дзеркала, що висіло біля дверей. — О-о-о! Євилазето Петрівно! — пожартувала вона до свого відображення. — Дєла ваші плохі! — І знову розсміялася.

Клавка — за нею.

— То що ви хотіли мені сказати? — перепитала Клавка.

— Тю! Вже забула! — махнула рукою та. — Що я сказала перед тим?

— Перед тим? Що у нас два ухажори вималювалися на горизонті.

— А! Згадала! Так от!..

— До речі, вони мені ще не ухажори! — запротестувала Клавка. — Один провів раз додому, інший прислав букет квітів і ящик яблук.

— Клавочко, вибачте, але ви не Вєра Холодная, щоб вам просто так прихильники надсилали квіти і фрукти! Так що в нас із вами задачка з двома невідомими. «А» — тобто Алєксандр Сергійович (прям як Пушкін!) і «Бе» — тобто Борис Андрійович.

Прохорова взяла два червоні яблука і стала уважно розглядати посоловілими очима.

— Для початку, — сказала вона, — нам треба невідомих зробити відомими.

— Тобто?..

— Ну, по-перше, з’ясувати, чи «А» випадково не жонатий? — Прохорова піднесла одне з червоних яблук до очей, неначе намагаючись прочитати там відповідь на запитання. — До речі, «Бе» також годилось би перевірити. — Вона раптом задумалася, немов згадувала щось. — Клавочко, скажу вам по правді, оцей «Бе» — той іще бабій! Скільки від нього плакало дівчаток і молодих жінок — ой-ой-ой! Так що візьміть собі це на замітку, коли будете наступного разу розкривати перед ним своє недосвідчене серце!

Клавку остання новина не дуже зачепила, можливо, тому, що вона й справді була п’яненька і в неї в голові вже все перемішалося — і «А», і «Бе»…

Єлизавета Петрівна продовжила:

— Якщо «А» — неодружений, то за всіма параметрами — він найкращий для нас кандидат.

— Але він же старий! — знов обурилася Клавка.

— Зате буде вєрний…

— Нє факт, Єлизавето Петрівно, нє факт! — пожартувала Клавка і помахала вказівним пальчиком.

— Тут ти права… Але за теорією ймовірності… — Прохорова не доказала фразу.

— Добре, приймається! — погодилася Клавка.

— І все-таки дружиною секретаря ЦК, — останні слова Єлизавета Петрівна промовила пошепки, — бути солідніше, ніж якогось там пройдисвіта — з «ні миски, ні ложки», із сумнівним минулим, із сумнівним майбутнім, із сумнівною репутацією — хіба що з усіма тридцять двома білими зубами в роті.

Клавка готова була погодитись.

— Але, — підняла вгору вказівного пальця Єлизавета Петрівна. — Є ще одне «але». Тю ти, тавтологія… Але, — переформулювала вона речення, — є ще один чинник.

— І який же?

— Твоє серце, Клавочко, твоє серце!

«Моє серце?» — спитала себе та.

— До кого в тебе лежить душа?

Клавка розвела руками: хіба не зрозуміло? Звичайно, до того, у кого тридцять два бездоганно рівні білі зуби.

— Дивна ви, Єлизавето Петрівно, невже й без того не ясно? От ви кого б вибрали?

— На мене, дівчинко, не рівняйся. Я в особистому житті пройшла і Крим, і Рим, і мідні труби!.. Фу, аж гидко згадувати! — скривилася вона. — Зараз би я вибрала «А» — і то без сумніву. А з твоїм, м’яко кажучи, нікудишнім досвідом в амурних справах, може, й справді варто було б почати з «Бе», вдовольнити свої тваринні інстинкти, добряче обпектись і аж тоді шукати собі надійного «А». Але доля вирішила познущатися з тебе: вона тобі послала «А» і «Бе» одночасно! А часікі-то тікают!

Прохоровій було дуже весело.