Марина Гримич - Клавка

«Мамочко рідна! — схопилася вона за голову. — Ну, чому це сталося саме зараз? Тоді, коли в мене на горизонті вималювався старший лейтенант Баратинський! От що мені тепер робити з ними обома?»

Клавка, недосвідчена в амурних справах, відчула, неначе прірва розверзається перед її ногами. І вона просто зависає над цією прірвою.

«Та-ак! Зараз таблеточка Арона Мойсейовича мені б не завадила. Разом зі стопочкою Рози Миронівни!»

Клавка подивилася на годинник. Восьма. «Пізно йти до Єлизавети Петрівни? Ех, нехай буде що буде! Йду!»

Набравши в авоську яблук, вона прожогом помчала до РОЛІТу.

Перебігаючи скверик, зиркнула на вікна Прохорової: слава богу, світяться!

«Хоч би там не було Баратинського!» — твердила вона собі.

Баратинського у Прохорової не було.

Свою стопочку, щоправда, без таблеточки, Клавка отримала у Єлизавети Петрівни.

Крок за кроком, слово за словом Клавка розповіла Єлизаветі Петрівні все, що сталося з нею після того, як учора вона вийшла за поріг цієї кімнати й аж до моменту, коли переклала з авоськи яблука у фруктову вазу, що стоїть на цьому круглому столі.

Єлизавета Петрівна слухала Клавку з непідробним інтересом.

Коли та закінчила, сказала:

— Ну що, Клавочко, вітаю!.. — і розсміялася.

— З чим? — закліпала очима та.

— З успішним початком любовної кар’єри!

— Ви жартуєте? — образилася Клавка. — Я — старая дєва, не знаю, що з одним чоловіком робити… а тут, чорт би їх узяв, відразу двоє!

— Ні, Клавочко, не жартую! Часом доля підносить нам, жінкам, такі сюрпризи, що не знаєш — плакати чи сміятися!

Вона обійняла Клавку.

— Ну, за таке не гріх і випити! — сказала вона й дістала ще одну стопочку. Потім вийшла з кімнати помити яблука, принесла відкриту вчора баночку маринованих маслюків, шматочок сала.

Клавка відчула приплив апетиту. Я ж сьогодні не обідала! — згадала вона.

— Ну що ж, Клавочко, якщо ви прийшли по пораду, то розмова буде не короткою і не легкою, — сказала вона, наливаючи собі горілки і підливаючи Клавці добавку. Та почала опиратися, проте Єлизавета Петрівна наполягла на своєму. — Тут головне зробити правильний вибір, — серйозно сказала вона, — бо від цього залежатиме все ваше наступне життя. А гнатися за двома зайцями, як то кажуть, — упіймаєш облизня…

Вона підняла келишок, припрошуючи, щоб Клавка зробила те саме. Клавка, дарма, що вже трохи сп’яніла, з радістю приєдналася. Іншого способу зняти напругу у неї зараз не було. Жінки цокнулися й перехилили — Єлизавета Петрівна випила все, Клавка — один ковток.

Прохорова стала нарізати ножем хліб, сало, виклала на тарілочку маслюки, полила пахучою олією, розставила тарілочки з виделочками, і жінки приступили до трапези.

Трохи перебивши відчуття голоду, вони глянули одна на одну.

— Я теж мала подібну ситуацію один раз у житті. І мені теж довелося робити вибір. І я й досі не впевнена, чи правильно його зробила.

Клавка підклала кулачок під підборіддя, спершись ліктем на стіл. Вона хотіла подробиць. Прохорова знову долила собі горілки, спробувала «освіжити» Клавчину чарочку, але та накрила її рукою.

— Підступна доля поставила переді мною вибір: з одного боку, чоловік, старший за мене на 12 років, сімейний, зі старими ранами, похмурий, але з високим становищем. З іншого боку, — молодий, безтурботний, здоровий, з хорошою перспективою спільного сімейного життя з купою дітей і кар’єрним зростанням, легкий на руку, з почуттям гумору, але трішки легковажний…

Клавка, згадавши вчорашнє «ти» на адресу Баратинського, розширила очі:

— Борис Андрійович?

— Тьху на тебе! Свят-свят! Він же мені в сини годиться! — відмахнулася Єлизавета Петрівна. — Хоча… — вона розсміялася. — «В сини годиться» — це я загнула, бо тоді б мені довелося його народжувати в дев’ять років!

Прохорова налила собі ще горілочки, але пити не поспішала. Наклала на тарілку грибочків.

— Ох, — поскаржилась вона. — Як вип’ю, то такий апетит розбирає! — і перехилила стопочку.

Клавка терпляче чекала, поки вона наїсться.

Але Єлизавета Петрівна, здається, передумала ділитися з нею сокровенним. Вона мовчала і думала про своє.

Клавка, напевно, під впливом алкоголю, набралася нахабства і спитала в упор:

— То кого ж ви вибрали?

Та, здавалося, не хотіла відповідати, але врешті-решт сказала:

— Любов! — і важко зітхнула. — Я вибрала любов!

«То, значить, все-таки молодий?»

— Оцей старий, з хворою дружиною, з дорослими дітьми, зі старими болящими ранами, з паскудним характером, виявився мені милішим…