Марина Гримич - Клавка

Олександр Сергійович уважно стежив за її рухами.

— Клавдіє Дмитрівно, нам треба швиденько надрукувати листа Олександрові Євдокимовичу.

— Зрозуміла! Я готова, — сказала вона, зарядивши машинку білою (білою!) сторінкою паперу.

Олександр Сергійович став ходити по кабінету, неначе збираючись з думками.

— Дорогий Олександре Євдокимовичу ! — почав він.

Клавка швидко клацала по клавішах.

— У ході підготовки до Пленуму, що відбудеться наступного тижня, я вирішив проглянути матеріали загальних зборів українських письменників Києва від 27–28 серпня 1946 року, щоб урахувати помилки, допущені при його організації і проведенні.

Я щойно переглянув стенограму і переконався в тому, що на зборах було не все гаразд. Таке відчуття мене… Як буде українською «гложет»?

— Гризе, тисне… — автоматично відказала Клавка.

— …Таке відчуття мене гризе ще з минулого року, — адже я був присутній на зборах і бачив усе на власні очі. Тепер, переглянувши матеріали, я переконався, що мої хвилювання і неприємні враження небезпідставні. Високоідейна і глибока доповідь третього секретаря КП(б)У Костянтина Захаровича Литвина, [19] Костянтин Захарович Литвин (1907–1994) — український партійний діяч. У 1946 р. — секретар ЦК КП(б) України з пропаганди і агітації. а також по-партійному складена письменниками Первомайським, Копицею, Яновським, Сенченком, Новиченком та Іваном Ле резолюція зборів були, по суті… як сказати «опошлены»? — затнувся він.

— Точного перекладу нема, ну, можна вжити «заяложені»… — завагалася Клавка.

— Ні, погано, — крутнув головою Бакланов. — Як іще можна сказати?

— Залиште краще «опошляти».

— Отже… високоідейна і глибока доповідь третього секретаря КП(б)У Костянтина Захаровича Литвина, а також по-партійному складена резолюція зборів були, по суті… ні, не звучить «опошлены» українською.

— Спробуйте поміняти на: «Високоідейну і глибоку доповідь третього секретаря КП(б)У Костянтина Захаровича Литвина, а також по-партійному складену резолюцію зборів, по суті, опошлили…»

Бакланов трохи поморщився, але прийняв такий варіант:

— Добре. Але тепер треба передруковувати всю сторінку?

— Не треба! — жваво відгукнулася Клавка. — Лезо є?

— Є.

— Зараз легенько витру… Отак. Отже, « високоідейну і глибоку доповідь третього секретаря КП(б)У Костянтина Захаровича Литвина, а також по-партійному складену резолюцію зборів, по суті, опошлили»… — прочитала останні незавершені рядки вона.

— … та вахканалія і колективна істерія, які розгорнулися на засіданні. Чесно кажучи, я зараз знаходжусь …

— …перебуваю…

— Що? — не зрозумів Бакланов.

— Так краще… Вибачте, — прикусила язика Клавка.

— А-а-а, дякую… перебуваю у стані сум’яття. Костянтин Захарович висвітлив результати 13-го Пленуму ЦК ВКП(б) щодо підготовки, підбору і розподілу керівних партійних і радянських кадрів на Україні, потім перейшов до виявлення недоліків у «Нарисі історії української літератури» під редакцією С. Маслова і Є. Кирилюка. Велику частину доповіді було присвячено шкідливості поглядів Грушевського та його школи. Хочу зауважити, що це практично перший аналіз творчості та діяльності цього буржуазного історика з позицій марксистсько-ленінської ідеології. Костянтин Захарович також висловив критичні зауваження до ряду письменників. Але, критикуючи М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, він не опускається до їх приниження, він мудро і спокійно вказує на їхні… як буде «заблуждения»?

— Тут краще «помилкові судження»…

— Ну добре, друкуйте «помилкові судження»… Костянтин Захарович був гранично коректним і акуратним у висловлюваннях. Що натомість помічаємо у виступах письменників? Вони просто вивернули перед усіма всю брудну спілчанську білизну. Вони, немов тенісним м’ячиком, легковажно кидали одне в одного словом «пошлий». І це не додає їм честі. А надто, коли ним характеризують Остапа Вишню. Він не «пошлий», він небезпечний. І не розуміти цього — велика помилка.

Бакланов підійшов до Клавки ззаду. «Мабуть, паралельно читає текст, який з’являється на папері», — подумала вона.

Він продовжив:

— Друга тенденція: повальне самобичування. Люди виходять на трибуну і привселюдно шмагають себе батогом. Здавалось би, самокритика — це добре, люди усвідомили свої помилки. Але я вчитуюсь у ті слова і, за Станіславським, не вірю! Надто все театрально, аж до перегравання. Просто тобі Стіна плачу!