Марина Гримич - Клавка

— Заспокойтесь, товаришу майор! Ви не обрубок. Ви поранений герой! Вас шанує весь радянський народ!

— Нєт, Маня, нєт, нєт, нєт!

І майор на весь вагон загорлав:

…Клавка відсмикнула свою руку від Борисових штанів.

На зміну блаженству прийшла огида.

— Що таке, Клавочко? Тобі не сподобалось? — стурбовано спитав Баратинський.

— Сподобалось… — прошепотіла Клавка, з жахом звільняючись від однієї його руки, що намертво притискала її до стовбура крислатого дерева, і від другої, яка вже гуляла по Клавчиних «закутках».

Вона остаточно отямилася від всього того кошмару, що їй привидівся. «Господи, яка мерзота!»

У вухах лунало:

— Все, Борисе… — затнулася Клавка, уперше назвавши його на ім’я, бо якось незручно було після цих «тваринних інстинктів» кликати його по батькові. — Мені пора!

— Я проведу тебе, солнишко!

«Яке я тобі „ солнишко“, козел!» — подумки відрубала вона, натомість процідила крізь зуби:

— Не треба… тут поряд, я сама! Біжи до Єлизавети Петрівни, вона чекає!

І зі спритністю колишньої чемпіонки Сталінського району Києва з бігу на стометрівку рвонула у своє підворіття.

Перед під’їздом спинилася, перевела подих і прислухалася до тиші: чи не сидять у засідці «мордовороти», надіслані Баклановим стежити за її цнотою? Все було тихо.

Удома Клавка насамперед забігла в кухню, набрала в тазик холодної води і понесла до своєї кімнати. Гріти воду було вже пізно — сусіди почують помпування примусу і запідозрять щось не те. А як же не змити з себе весь бруд, хай навіть і уявний, минулої години? Дарма, що холодною водою.

Виносячи зі своєї кімнати після купання тазик з водою до туалету, вона несподівано зіткнулася в напівтемному коридорі з Розою Миронівною.

Та чекала її під дверима — в нічній сорочці і папірчиках на голові замість бігудів.

Клавка з переляку мало не скрикнула.

— Тихше, Клавочко, тихше! Я тут вам приготувала такі штучки, які вам дуже знадобляться! Якщо не вистачатиме — звертайтесь! У тьоті Рози єсть всьо! — і вона сунула Клавці в руки якісь шурхотілки.

Клавка зайшла до своєї кімнати, ввімкнула світло — у неї в руках були… «Резиновые изделия № 2»!

Її, як вибуховою хвилею, підняло з місця і винесло в коридор. Вона хотіла кинути ті «іздєлія» в обличчя тьоті Розі: як вона могла про неї таке подумати! Однак тієї й слід прохолов.

Повернувшись до себе, Клавка сіла на підлогу, обхопила голову руками, як це робив дядь-Гаврило, і спробувала заплакати. Не вийшло.

Як не дивно, вранці Клавка прокинулась у доброму настрої. Вона виспалася, і, здається, її тіло помолодшало років на десять, принаймні вона була готова здавати норми ГТО і бігти стометрівку, як на шкільній спартакіаді.

Емма Германівна почала ранок вальсами, тому Клавка все робила на рахунок рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!

Клавка глянула на годинник. Сьогодні є небезпека запізнитися на роботу. Олександр Євдокимович з докором скаже: «Товаришко Блажкевич, ви знову порушили трудову дисципліну». Не варто ризикувати. Треба пожертвувати зачіскою і зекономити час. Вона безбожно рвала гребінцем неслухняне після вчорашньої завивки волосся, щоб надати собі більш-менш пристойного вигляду.

Рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!

Потім забігла на кухню: що приготувати на сніданок? На підлозі стояв ящик з яблуками, вона взяла одне, помила й надкусила його. Сік бризнув і потік по підборіддю. Вона взяла ще кілька яблук, помила, почистила шкірочку і натерла на тертушку — для дядь-Гаврила і Емми Германівни. Обоє мали погані зуби. Буде їм на сніданок. Залишила під дверима Вінницьких і Бронштейнів по мисці дарів саду, а сама, із яблуком у зубах, вискочила з дому і, знову згадавши свої чемпіонські досягнення з бігу, рвонула вгору дворами через Афанасіївський яр — на Ворошилова.

Рáз-два-три, рáз-два-три, рáз-два-три!

Хух. Не запізнилася.

Клавка сіла на своє робоче місце, згадала вчорашній вечір, посміхнулася, вирвала із зошита аркушик паперу і написала: