Iван Карпенко-Карий - Безталанна

Гнат. Стривай, куди ж ти?

Варка. Завтра чуть свiт пiду в Калинiвку!

Гнат. В Калинiвку?! I наймешся до панича у горницi?

Варка. Наймусь. А тобi яке дiло?

Гнат (скипiв). Як яке?

Варка. Ха-ха-ха! Який сердитий! У тебе жiнка є, а я вiльна пташка, поки Степан не вернеться: що захочу, те й зроблю - нiхто менi не забороне, а вернеться Степан - i на порiг нiкого не пустю!

Гнат. Так ти пiдеш?

Варка. Атож.

Гнат. Не йди!

Варка. Ха-ха-ха! Що ж ти менi зробиш? Заборониш? Одчепись, кажу! Пiду, куди схочу! Пiду в город; i там є кращi й розумнiшi вiд тебе.

Гнат. Не йди, кажу! Бо я тебе й пiд землею знайду i уб'ю, як собаку!

Варка (ласкаво). Божевiльний! Єй-богу, божевiльний. Ти сам не знаєш, чого хочеш. I цураєшся мене, i не пускаєш.

Гнат. Не можу я вiд тебе вiдцураться, нема у мене сили, - i зiлля не помага. Ти мене причарувала навiки; як пiдеш вiдцiля - гробаки заточать моє серце… Я тебе скрiзь знайду… Я тебе й себе занапастю, - не йди…

Варка. Чого ж ти мучишся, чого нудишся? Скажений, я тебе не покину, я не пiду нiкуди вiдцiля без тебе, а з тобою пiду куди ти схочеш, куди звелиш! Утечемо, утечемо на край свiта, щоб тiлько сонце знало, де ми будемо жить, удвох ми будем скрiзь щасливi… Утечемо! Сьогодня, зараз…

Гнат. На, бери мене, всього бери, муч мене, тiлько не йди нiкуди, щоб я тебе хоч бачив щодня, хоч здалеку, або дай менi такого зiлля, щоб я забув тебе.

Варка. Такого зiлля нема на свiтi. Ти ж мiй… навiки мiй… (Обнiма його.)

Завiса.

У Гната в хатi.

Ганна (одна). Куди ж це Гната занесло - i досi нема? А та, певно, побiгла одшукувать його! Шукай, шукай - знайдеш, якраз! 'Вiн вiд тебе тiка, як чорт вiд ладану, бо ти тiлько плакать умiєш. Спарувався!.. Коли б менi старого чорта здихаться, я за тебе приймусь не так. Яка нiжна, все б тiлько лежала, а по хазяйству без загаду i не загляне.

Входе Софiя, роздягається й сiда.

Ганна.Я ж кажу, що так! Ходить, тиняється, наче панi яка!.. Чого ж це ти руки згорнула, чом води не принесеш?

Софiя. Та води, мамо, повна дiжка. Я ще вранцi наносила, хоч i подивiться! Куди ж її носить?

Ганна.Куди? Куди? Ще тобi треба показувать, куди й воду носить! Якби ти була з хазяйського заводу, то й без показу, i без загаду знала б своє дiло. Наносила б у чавуни та поставила б свинi полову попарить.

Софiя. Та он же гляньте -в печi обидва чавуни стоять, повнi полови з дертю.

Ганна. А свиня тим часом голодна, отам риє пiд при-сьбою та гуде!

Софiя. На те вона свиня!

Ганна. О, я знаю, що ти на язик гостра, як бритва, а до дiла нема хисту! Якби ти не язиком, а руками робила, то й свиня була б прив'язана на паколi i не рила б.

Софiя. Та вона ж була на паколi, а Гнат вчора взяв нащось вiрьовку. Чим же я її прив'яжу?

Ганна.Найшла б чим, якби хотiла, а то все з татком своїм возишся! Не приносив ще сьогодня пряничкiв?

Софiя (через сльози). Чого ви, мамо, нападаєтесь на мене? Що я вам зробила?

Ганна (прицмокує). Агусi, маленька, заплач - батько спече калач!

Софiя. Боже мiй, боже!

Ганна. Повна хата робочих людей: невiстка й батько її! Тiлько б спали та їли! Дармоїди бiсовi!

Софiя. Батько не ваше їдять! Вони нам хазяйство справили з тим договором, щоб ми їх до смертi содержували.

Ганна. До смертi!.. Коли ж вiн умре? Жди! Вiн ще двадцять год буде жить, то його й годувать, дармоїда?

Входе Iван i стоїть на порозi.

Софiя. Краще б ви мене вбили, нiж отак щодня допiкати! Я вже свiтовi божому не рада.

Iван, Ганна й Софiя.

Iван. Знову гризла? Я вже терпiв, терпiв, та й терпець урвався! Скажи ти менi, що я тобi зробив, що тобi Софiя робе, чого ти гризеш її?

Ганна. Лiнива твоя дочка, не хазяйка, нiчого не глядить, тiлько учепиться чоловiковi за шию та так i висить, а ти ще й сам потураєш.

Iван. Що ти вигадуєш? Хiба я не бачу, як вона робе… Та нехай би за дiло вилаяла, ну, так! А то прямо чи слiд, чи не слiд - сичиш, сичиш i сичиш!

Ганна.Сичу?! Що ж то я гадюка, чи як?

Iван. Гiрш гадюки! Гадюка вкусить, та й сама тiка, а ти сичиш i в вiчi лiзеш, кусаєш i знов сичиш.

Ганна. Брешеш ти, старий чорт, я не сичу! Дармоїди поганi! Обоє тiлько лопаєте, а роботи з вас нема!

Iван. Так от що? Бач, де болячка! Я дармоїд, я нiчого не роблю!.. Ти так i кажи. Хiба тобi повилазило, що я чоловiк старий, немощний: що ж я буду робить, може, скоро й помру.

Ганна. Тебе ще й довбньою не доб'єш! А коли не здужаєш робить, то йди пiд церкву з довгою рукою, а дурно хлiба не їж!

Iван. Совiсть ти загубила! I ти ж незабаром постарiєш, так i тебе тодi, як собаку, вигнать з двору?..