Iван Карпенко-Карий - Безталанна

Ганна.Не варт?! Отже, ти мене розпалиш, i я тебе виштапую на всi боки! Курка не варт? Ач який багатир! А курка яйце знесе, а з яйця курчата, а курчата он у городi тридцять копiйок пара. Не варт? Тобi, мабуть, i вилаяться важко!

За коном чуть гомiн далеко.

О! Чуєш! Чуєш? Ото вона знов пащекує щось на мене! Не видержу, єй-богу, не видержу! Пiду долаюсь, бо й не засну! (Iде хутко i кричить кiлько слiв на кону, а потiм i за коном.) Хто? Хто? Я? У тебе горстку конопель узяла? Брешеш! Бодай тебе трясця взяла, як я брала, то кума Явдоха взяла, i Олена бачила! А як ти позаторiк у мене картоплi викопала цiлу миску, то я ще тебе за це й не позивала. Що? Я? Хiба я така, як ти? Ти ще дiвкою…

Голос зника.

Iван (один). Отакий у нас був пiдхвебель на Капказi!.. Як причепиться, то тiлько стоїш та слухаєш, а вiн тобi нагада й позаторiшнє! А не дай бог переб'ють йому, покличуть до ротного - ще гiрше! Оце вернеться нескоро, вже й забудеш, заснеш, а вiн зараз розколотить тебе i таки долає… Одначе менi здається, що вiд Ганни i вiн би утiк! На що вже я терплячий, а хотiв тiкать, та ще потерплю - жаль дочки. Так, мабуть, на роду написано: коли не один, то другий пiдхвебель виварює воду… (Пiшов у хату.)

Входе Варка, тихо озирається.

Варка (одна). Знов нема Гната!.. Чого ж вiн не виходить?.. Вчора прождала вечiр у левадi, як на голках: вiтер шерхне листом або пташка спросоння крилом порсне, а в мене серце заб'ється i душа замира - думаю, вiн, - а його нема… Вернулась додому, мов у ступi стовчена, i дома не спала до свiта, ждала, чи не прийде. Миш гризне, а менi здається - пiдiйшов. Схоплюсь, ноги й руки дрижать, до вiкна… нема… i не було!.. Сама сьогодня його звала… жду знову, горю вся, як у вогнi, а його нема… 0х! Нещаслива моя доля: нi молодиця, нi вдова! Нащо ж спiзнала я тi хвилi пекучого кохання? Краще б дiвкою зосталась, легче б менi було б!.. Ой! Хтось iде… Вiн, Гнат! Звiдкiля ж це? Чи не був у мене дома?.. Притаюсь. (Ховається за кущем.)

Гнат iде до хати, а потiм Варка.

Гнат. Тепер менi не страшно! Ну, Цимбал! Зашив у ганчiрочку якесь зiлля, почепив менi сам на шию i як подув на вид, так наче щось зсунулося з мене, i так менi легко стало, мов на свiт народився.

Варка (тихо пiдходе). Гнате!

Гнат. Варка?!

Варка. Я, мiй голубчику. Ждала тебе - не йдеш, скучила i прийшла сама. (Кладе на нього руку.) Чого ж ти не виходиш?

Гнат. Дай менi спокiй.

Варка. Ти чогось, мабуть, розгнiвався на мене?

Гнат. Чого менi на тебе гнiваться…

Варка. А коли не гнiваєшся, то глянь же на мене, глянь менi в вiчi, глянь так, щоб серце в'януло вiд погляду.

Гнат. Чого тобi треба?

Варка. Тебе, мiй Гнаточку. Чого ж ти такий знов чудний?

Гнат. Я… спать хочу.

Варка. Ха-ха! Брешеш ти! Ти чогось слини розпустив, як баба Горпина, що пасе панських гиндичат! Ха-ха! Спать вiн Хоче… (Шепче.) Ну, ходiм.

Гнат. Одiйди вiд мене, не чаруй мене, не поможе..

Варка. Що з тобою?! Ти цураєшся мене?..

Гнат. Варко! Не топи моєї i своєї душi - грiх.

Варка. А дурний, а божевiльний! Якого ж ти ще грiха боїшся, коли вже грiшний! Ти дивись на мене! Любила тебе дiвкою до загину, i тепер любить не перестала, i в пекло пiду за тебе - менi не страшно.

Гнат. А Софiя?

Варка. Вона тобi чужа, ти не її, а мене любиш!

Гнат. Нехай тебе чорт любить!

Варка. Та чорт же й любить! (Обнiма його й цiлує.) Оцей, оцей, оцей!

Гнат (тремтить i говоре пiсля кожного поцiлунку). Варко… Варко… Варко… Я присягав Софiї.

Варка. Я твоя суджена, а не Софiя! Ти менi ранiш присягав, ти сказився тодi, вiддав мене Степановi; вiзьми ж мене, вiзьми мене тепер, поки нема Степана, i випий з мене кров мою! Гнат! Кров мою випий з мене тепер, тепер, поки я вiльна, а Степан вернеться… тодi… годi вже! Буде нам мука - вiчная розлука.

Гнат. Вiчная розлука… (Без сили опускає руки.)

Варка. Чуєш, чуєш? Пригорнись сюди, до мого серця… Слухай, як воно лютує, кипить, мало не вискоче! Нащо ж марно тратить час? Може, Степан i завтра прийде…

Гнат тяжко й глибоко зiтхає.

Мовчиш? Цураєшся? (Одпиха його вiд себе.) Слинявий! Дурень! Солом'яний дiд! Прощай! Будеш ти бiгать за мною, будеш шукать, як перше, та не знайдеш! Прощай! (Iде.)

Гнат (мов просипається). Варко! (Доганя її.)

Варка. Чого?

Гнат. Постривай! (Хвата її за руку.)

Варка. Геть вiд мене! Не пiдступай!.. Ти й так вимучив мене - чого тобi треба? Я через тебе тут кисну, через тебе не найнялась до калинiвського панича, через тебе пропадаю, сохну, в'яну! Я з ума зiйду! А ти слини тiлько пускаєш! Прощай!

Гнат (придержує її). Варко!

Варка. Не зачiпай мене!