Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Бурлака. Годi, дочко, годi, заспокойся!

Галя (усмiхається i сльози утира). Як менi радiсно i як менi тяжко, що ви прийшли!

Бурлака. Чого ж так: i радiсно, i тяжко?

Галя. Ви ще не знаєте, що тут…

Бурлака. Знаю вже. Я давненько прийшов в село, та декуди заходив i де про що довiдався. Старшина хоче здихатися мене. Вже скiлько днiв поїть громаду, щоб зробили приговор вислать мене в Сибiр. Сьогодня й я його бачив у волостi, вiн хотiв арештувать мене, та побоявся силою лiзти, бо нiкого у волостi, як на те, не було. У мене в головi миттю пронеслась думка там же задавить його, анафему, i вже пiдступив до нього, всерединi аж трусилось, i в головi почало шумiть. Якби ще одна хвилина, одна ураза - i закипiло б отут. (Показує на груди.) I зробив би те, що тiлько думкою пронеслось в головi; але вiн так злякався i таким гидким менi здався, що я тiлько плюнув йому межи очi та й пiшов. Там сход збирається. Заходив оце до Петра, - дома нема, кажуть, кудись послали. Тепер не буде кому i заступиться. Важко менi, дочко, на душi, грiха боюся, а без грiха не обiйдеться, бо мене всього вогнем палить, як я подумаю, яку неправду хочуть дурнi вiвцi зробить! Просив Семена, щоб прийшов сказать, що там громада зробе. Якщо приговорять, - то, щоб не лiзти грiховi в вiчi, я зараз-таки вп'ять змандрую. Поїду знов у город, там найшов доброго чоловiчка, вiн порадить, як i що робить. I зайшов тiлько для того, щоб тебе побачить i розказать тобi, що Олексу не сьогоднi-завтра вернуть. Я доказав, що його пiдлогом одрiзнено вiд матерi i показано одинцем. Недовго воювать старшинi, скоро повинен приїхать на слiдство непремiнний член.

Галя. Тяжко бачить, що ви нам щастя готуєте, а собi напасть накликаєте. Не радiсно менi тепер i Олексу бачить, коли вас на старiсть зашлють в чужий далекий край.

Бурлака. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала, якби чоловiк топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? "Божа воля", - сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти i Олекса будете жить. На безталаннi одного виростає щастя другого! Все од бога! Та ще поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби, Олексу по-прежньому, то й будете щасливi, а я свiй вiк прожив горюючи - менi однаково. А мати де?

Галя. Та пiшли на той бiк, вже скоро повиннi б i прийти. Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б?

Бурлака. Хотiлось дуже їсти, та й перехотiлось спересердя.

Семен входить.

Бурлака. Ну що?

Семен. I не розбереш, такий гвалт. Бiльша половина так iде, щоб пiдписать приговор, i вже пiшли у волость.

Бурлака. Продають! (До Галi.) Якщо є лишнiй хлiб, то дай менi на дорогу та знайди мої сакви i пояс, що я зоставив у вас, як їхав у город.

Галя. Зараз, дядечку, сакви й пояс, здається, в комору мати поклали. (Виходить).

Бурлака. А ти, Семене, бiжи зараз запрягай коней та повезеш мене у город. Я зараз до тебе зайду.

Семен. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)

Бурлака (один, довго мовчить). От тобi й дожив вiка меж своїми людьми! Рiс, у степу, старiти став у степу, в степу й помру! Важко на серцi! Один, скрiзь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без талану чоловiк уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де прихилишся? У Крим… Знов перекопськi степи… Там всякий кущ i камiнець буде нагадувать молодiсть, що марно, марно пройшла!.. Ох! Що, де я? Ще розкисну чого доброго! Якось так гидко на душi, i нiби аж плакать хочеться, цього ще нiколи не було.

Входить Галя, несе сакви i пояс, на которому в пiхвi нiж чабанський прив'язаний.

Галя. Нате, дядечку, сакви - тут я поклала кусок сала i хлiб.

Бурлака. Спасибi тобi. Що ж це матерi нема так довго? (Знiма з пояса нiж i пiдперiзується, надiва через плече сакви.) Нехай нiж зостанеться, бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе нiж на стiл.)

Галя. А хiба ви зараз-таки й пiдете?

Бурлака. Менi нiчого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо мною. Поїду в город, i якщо по закону не можна буде дулi пiднести громадi, то подамся знову в степи - там легше жить з вовками-сiроманцями, нiж тут з темними людьми, ще дурнiщi вiд овець, а лукавi, як сам сатана.

Галя. Дядечку, голубчику! Я покину все, прийду до вас i буду доглядать вашу старiсть!

Бурлака. Золоте в тебе серце! I я рад, що воно достанеться. моєму племеннику. Живiть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тiлько тодi звiстку, коли можна буде обох вас бiля себе поселить i хазяїнами зробить. Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою щастя, надасть менi сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви молодi, ваша доля попереду, а моя що? Менi не страшне нiяке горе! Досада тiлько їсть мою душу, як згадаю овець, котрих поїдом їсть Михайло, а вони ще й прислужують йому. Та що маєш робить? Ет, тiлько розвередиш болячку, як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матерi не дiждуся, а менi не хочеться з Михайлом знову побачиться.