Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

20 дійових осіб, причому я намагався, щоб ніхто не був «на других ролях» і всі мали свій розвиток. Сюжет її важко переказати своїми словами, він сплетений з багатьох маленьких сюжетів. Взагалі на тему: що маємо —не бережемо, а втративши — плачемо...» (ЦДАМЛМ УРСР, ф. 107, од. зб. 11, арк. 21). У листі від 12 квітня 1936 р. до дружини В. Підмогильний знову повертається до цього твору: «Я писав тобі ще на стару адресу, що в 1935 р. я написав повість, яку надіслав до Києва. Це невелика річ, яка складається з 20 розділів шд назвою «Будинок № 32-а». Це життя будинку в різних розрізах*

з багатьма дійовими особами, але врешті-решт, це повість про себе...» (Там же, од. зб. 11, арк. 25).

Рукопис оповідання не виявлено.

Подається за першодруком.

1ЖК — тут: житловий кооператив.

ПОВІСТЬ БЕЗ НАЗВИ

Написано в 1933—1934 рр. Очевидно, саме в розпалі праці над цим твором В. Підмогильного й було арештовано в санаторії Заньки, під Харковом 8 грудня 1934 р. У листі до дружини з спецкорнусу при НКВС УРСР (нині Жовтневий палац у Києві) від 16 лютого

1935 р. він нагадував: «Щодо «Повісті без назви», яку я писав, то збережи рукопис. У моєму столі залишився один непередрукований розділ, чернетка розд[ілу] II, спробуй його опрацювати начисто» (ЦДАМЛМ УРСР, ф. 107, од. зб. 11, арк. 5). Твір лишився незавершеним. Про це писала дружина у листі від 1 вересня 1961 р. до літературознавця В. Півторадні. Судячи з його повної, дещо іронізо-ваної назви в стилі старовинних оповідей («Повість без назви, до того ж цілковито неймовірна, вигадана від початку до кінця автором, щоб показати сутичку деяких принципів, важливих для нашого дня

і майбутнього»), це мала бути гостра річ соціально-психологічного спрямування — чому маємо підтвердження й у збереженому варіанті. (До речі, побутує версія в колі окремих літературознавців, як Л. Че-реватенко, що маємо лише частину великого роману В. Підмогильного, закінчення якого є десь у харківських архівах. Поки що підтвердити це не вдалося.)

У ЦДАМЛМ УРСР зберігаються рукописний і машинописний текст твору з авторськими правками. До останнього зберігся уривок передмови. «Коли хто прийде до мене, скажи, що немає вдома. Скажи, що він давно вже в парку. А якщо спитають, що він робить там такої глибокої осені, коли вітри вже видули, мабуть, від підніжжя дерев згірклу жовтизну, скажи, що обмислює своє переднє слово до читачів.

О, мій любий і дорогий читальиику,— скажи, мислить він, загортаючи в пальто свій малокровний тулуб, — як прагну я від тебе теплого вітання! Як хочеться мені застерегти тебе від прикрих помилок щодо короткої повісті, що ти знайдеш, перегорнувши цю сторінку! Як хочеться запевнити тебе словом честі, що події, описані в ній, ніколи не відбулися, і постаті, які ти в ній побачиш, ніколи не існували. Ти зробив би найбільшу честь моєму хистові, якби прийняв їх за живі і дійсні, але я вважаю...» (Текст уривається.) «Бо хоч що хай каже письменник, хоч якого спокійного до твоїх вироків він буде удавати з себе, а, повір мені, ніщо його так не зогріває, як твоя зичлива увага. Навіть коли він, як похмурий Михайль (Михайль Се-менко, який досить часто шокував читачів, немовби зневажливим ставленням до їхньої думки про свою творчість. — Ред.), загрожував тобі презирством, і тоді він був не байдужий до того, як купував ти його книжки» (ЦДАМЛМ УРСР, ф. 107, од. зб. З, арк. 121).

Машинописний варіант «Повісті без назви» опубліковано лише нещодавно в жури.: Вітчизна (1988. — № 2. — С. 106—144). Увійшла до вид.: Підмогильний В. Невеличка драма: Роман, повісті. — Дніпропетровськ, 1990.

Варто відзначити, що публікація твору викликала чималий резонанс в українській діаспорі. Професор української літератури і мови при Торонтському університеті (Канада) М. О. Тариавський написав грунтовну наукову розвідку «Останній твір Підмогильного», яку зачитав як доповідь на четвертому міжнародному конгресі радянських та східноєвропейських досліджень у Англії (липень 1990 р.). Він так пояснює особливу зацікавленість «Повістю без назви»: «Підмогильний є лише одна з постатей 20-х років — таких, як Хвильовий, Винниченко, Грушевський, — твори яких тепер передруковуються на Україні. Для нас, на Заході, ці відновлені появи є приємним симптомом політичних змін, які наступають на Україні. Але це не якісь великі літературні чи наукові події: говориться про твори нам відомі і доступні. Для пізнання Підмогильного особливо щасливим був 1988 рік, бо в цьому році з’явився новий його твір, дотепер зовсім не відомий» (Останній твір Підмогильного. Машинопис статті. — С. 1. —Архів упорядника).