Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Епіграфом до оповідання взято строфу з вірша «Весна» українського радянського поета М. Иогансена (1895—1937), опублікованого у щойно виданій тоді зб. «Доробок» (1924). Але і в журнальній публікації оповідання, і в наступних виданнях, аж до 1989 р., строфа цитувалася або з помилками, або довільно. У даному виданні наводимо її за уточненим текстом: Йогансен М. Поезії. — К., 1989. — С. 72.

Рукопис не знайдено.

Подається за першодруком.

1«І н т е р н а ц і о н а л»— міжнародний пролетарський гімн, партійний гімн Комуністичної партії Радянського Союзу. У 1917—1944 рр. був гімном Радянської держави. Текст «Інтернаціоналу» написав 1887 р. французький поет Е. Потье. Українською мовою виконується

з 1919 р. у перекладі М. Вороного.

2«З а п о в і т» — вірш Т. Шевченка («Як умру, то поховайте...»), написаний 25 грудня 1845 р. у Переяславі. У 60-х роках XIX ст. композитори М. Лисенко та М. Вербицький поклали текст вірша па музику. Набув великої популярності як революційна пісня. У 20-х роках виконувався як національний гімн на урочистих зібраннях української громадськості.

«ТРЕТЯ РЕВОЛЮЦІЯ»

Вперше опубліковано в журн.: Червоний шлях (1925. — № 6-7.—

С. 32—52). Написано 1925 р. Твір великий за обсягом (автор визначив його жанр скромно як «нариси», а критика досить часто називала, і небезпідставно, повістю) і це ще раз підтверджувало взятий курс журналу «Червоний шлях» на співробітництво з В. Підмогильним. Але художнє відтворення такого явища, як «махновщина», з намаганням його історично-об’єктивного осмислення, викликало вже тоді заперечення офіційної критики.

Публікація «Третьої революції» В. Підмогильного, оповідання «Вбивство» М. Могиляиського (Червоний шлях.— 1926.—№ 1) та інших творів, які вважалися занепадницькими та ворожими, спричинилися до критики журналу у постанові Політбюро ЦК КП(б)У від 25 серпня 1926 р. «Про стан преси на Україні», де вказувалося, що журнал «Червоний шлях» не забезпечив правильного висвітлення процесів громадсько-політичного життя, особливо в сфері літератури,

і тому «журнал не відбив певної лінії партії в справі виховання відповідних кадрів української інтелігенції» (Культурне будівництво в Українській РСР. — К., 1960. — Т. 1. — С. 330). Зважаючи на те, що очікуваних змін у роботі журналу не відбулося, на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 20 листопада 1926 р було увільнено від обов’язків відповідального редактора журналу наркома освіти УРСР О. ІІІумсь-кого (замість нього був призначений В. Затонський), а також увільнено з посад редакторів журналу М. Хвильового та М. Ялового.

У цих заходах чітко проглядала тенденційна політика щодо національного питання на Україні тодішнього генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича, якого підтримав Й. Сталін у закритому листі «Тов. Кагановичу та іншим членам Політбюро ЦК КП(б)У» від 26 квітня 1926 р. Звичайно, сприяла й упереджена кампанія зі сторінок періодичних видань, розпочата великою статтею А. Хвилі «Романтика махновщини» (Більшовик України.— 1926. — № 2—3),

в якій була безапеляційна теза, що В. Підмогильний у «Третій революції» «зайшов далеко, аж до виявлення ворожої пролетаріатові ідеології» (С. 90).

На жаль, таке трактування твору лишалося на довгі десятиліття, фактично аж до останніх науково-академічних видань. Так, у підручнику для студентів філологічних факультетів університетів і педагогічних інститутів «Українська радянська література» (К.: Вища школа, 1979) підкреслюються «антиісторичні концепції ролі села

В. Підмогильного («Третя революція»)» (С. 92—'93). А в «Історії української літератури» (К.: Наукова думка, 1988. — Т. 2) ця теза розгорталася ще ширше, як ілюстрація ідеологічної, соціальної суперечливості літературного процесу 20-х років: «Показова тут, зокрема, творчість В. Підмогильного — автора, безперечно, обдарованого, але в зображенні революційної дійсності ідейно нечіткого й непослідовного («Повстанці», «Третя революція» та ін.)» (С. 60).

Однак сам автор не зрікався виявленої позиції. Оповідання виходило окремим виданням (1926), включалося до зб.: «Проблема хліба» (1927, 1930), було винесене в заголовок краківського видання (1942). Останнім часом опубліковано в журналі «Київ» (1989. — № 10), у вид.: «Місто» (1989). Виходило в перекладі Іншими слов’янськими мовами: російською (Дружба народов.— 1989. — № 9), польською (Зроікапіа. — 1988. — Яз 1—6).

Рукопис твору не знайдено.

Подається за першодруком.

1Махно Нестор Іванович (1889—1934)—ватажок анархістсько-селянського руху на півдні України в 1918—1921 рр. Постать суперечлива й складна, як і очолюваний ним рух: Махно тричі укладав угоду з радянським командуванням про спільні дії проти білогвардійців та іноземних інтервентів, але щоразу ця угода розривалася. 1921 р. втік за кордон.