Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Сподіваюсь, що Ви не тримаєте керівну нитку мого міркування, що його можна оглядно висловити таким силогізмом: в коханні людина себе доповнює (філософ); кохання 67 67 Не треба бентежитись, що філософ говорить про кохання, а псет — про статний акт. Тут позначалася не різниця розумінь, а різниця діб, коли наші авторитети жили. тотожне з творчістю (поет); в творчості людина себе доповнює (мій висновок).

І цей мій обов’язок доповнити себе серйозністю в письменстві має виявитись насамперед в одкиданні сюжету. Ох, цей хвальний сюжет і не менше славетна фабулаї Чи не в катастрофічному прагненні сучасного читача до легкотравності й забавності бере свої коріння ця непевна пара? Його рація, і читач може бути певен, що його вимоги задовольнять — він споживач, він купує.

Але я не можу визнати рації тим професорам, що з глибокодумним спокоєм, і тим їхнім молодим учням, що з юнацьким запалом виступають на шпальтах наших журналів безоглядними антрепренерами цієї справи. Я не можу визнати рації тим письменникам, що свої шукання кінчають на фабульних цукерках, — однословно, я боюся, щоб уся наша література не почала бити в один фабульно сюжетний барабан.

А ця небезпека єсть, і, я думаю, Ви, друже, розумієте її обсяг, коли на чолі нашої пригодно-фантастичної школи стоїть колишній символічний поет, колишній футурист, гіанфутурист і комункультовець, агроном, фельєтоніст і*редактор—воістину, що йому втрачати, крім своїх кайданів? 68 68 Йдеться про письменника О. Слісаренка.— Ред. Ви розумієте міць цього виру, коли письменник, сміливий новатор, гострий виявник міщанства і сумовитий співець бур’янів революції опублікував початок роману, де ми можемо припустити стільки ж фабульної екзотики, як і в його назві? І як мені не боятися, коли навіть він стає подібен на коня Буцефала, що зрадив би свого великого господаря і запрігся б у дроги «Ларка», змінивши остроги на звичайнісінький батіг? 69 69 Йдеться про письменника М. Хвильового і його роман «Іраї-да». — Ред.

І то радісніше мені почувати, що ця навала не може мене торкнутися жодним способом. Я певен, що ніколи не писатиму ні фабульних, ні сюжетних творів, уже хоч би тому, що їх писати не вмію. Отже, можу матися цілком спокійно, бо застрахований від небезпеки так певно, як людина, не маючи черевиків, проти мозолів. Але смішно було б мені тільки на це спиратись, даючи змогу іншим виставити мій авантюрний імунітет звичайною ганджею і невправністю. Тому я пішов випробуваним людським шляхом у цьому питанні, тобто обгрунтував спочатку свою притаманну властивість логічно і силогічно, далі принизив протилежний погляд і відзначив його хиби, тим виявляючи свою перевагу, заплямував міщанство, зневажив противника і таким способом високо підніс свою думку, загрожуючи заперечити поступовість тих, хто її не поділяє. Це ж золоте правило — твердити, що те, що я можу, всі мусять навчитися могти, доводити свої погляди як єдино можливі, й робити з власного прикладу . правило для людськості.

Коли б я писав ці рядки не Вам особисто, любий поете, то оздобив би їх невеличким фейерверком із латинських, грецьких і сан-критських цитат, але я знаю, що Ви не прихильник піротехніки.

Гурзуф, 1926».

Надруковано в журн.: Україна (1988. — № 8) та у вид.: Підмогильний В. Місто (1989).

Рукопис не знайдено.

Подається за першодруком.

ІВАН БОСИЙ

Вперше надруковано в журн.: Нова Україна. — 1923. — № 6.—

С. 1—7. Без змін оповідання передруковувалося в зб.: «Повстанці» й інші оповідання» (Прага — Берлін, 1923), календарі-альманасі «Дніпро» (Львів, 1925) та в антологіях: «Чотири шаблі» (Париж, 1938)

і «Розстріляне відродження» (Варшава, 1959). На Радянській Україні оповідання вперше опубліковано в журн.: Прапор. — 1990. — № 7.

Автограф оповідання не зберігся.

Дата написання — березень 1922 р.

Перша згадка про твір з’явилася в літературно мистецькій хроніці журналу «Нова громада» (К., 1923. — № 10): «Літературна вечірка. 25-го IX в помешканні ВУАН відбулася літературна вечірка, влаштована місцевкомом Академії. Вал[еріан] Підмогильний читав оповідання «Іван Босий», Т. Осьмачка — поему «Наша легенда», М. Рильський— нову велику поему «Чумаки», Мик[ола] Зеров ~ переклади з Вергілія та кілька віршів молодого поета С. Бена. Андрій Казка прочитав кілька тріолетів» (С. 29).

Враження від оповідання ортодоксальна критика виявила одразу. Уже 28 вересня в газеті «Більшовик» (орган Київського губному партії) було вміщено фейлетон на згадану літературну вечірку під промовистою назвою «Гоп’академіки» (автор приховався за псевдонімом Богдан Шестерня), Про В. Підмогильного тут мовилося як про спільника таких далеких від пролетарського мистецтва поетів, як М. Рильський та Т. Осьмачка.