Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Від редакції. Даючи місце цьому листові, редакція «Червоний шлях» мусить від себе додати таке:

1) Особисті стосунки авторів в українських радянських літературних колах нікогісінько аж ніяк не обходять.

2) Кожна крамничка має свій крам, своїх споживачів і своїх критиків. З того, що автори цього листа не визнають пролетарської ідеології в т. Коряка та «іже з ним», не значить, що їхні твори були дійсно пролетарськими. Факт уміщення їх в антипролетарських часописах говорить протилежне. Нема «просто художнього матеріалу». Тим часом не пролетарський — ще не значить контрреволюційний.

3) Змови проти Радвлади ніхто в «скаканні в гречку» не вбачає, але й «дуже простим» і безневинним нікому це здатись теж не може. Адже маємо до діла з людьми дорослими.

4) Щодо мовчання: ми бачили твори підписаних авторів у радянських часописах — ті твори, що їм там і місце, а значить, «ворог» не мовчить. Не чули ми, щоб і критика з того сумувала.

5) Взагалі, вважаємо цей колективний літературний твір за невдалий і, безперечно, «імпресіоністський».

У час цих перетрактацій між письменниками й редакцією провідного журналу на Радянській Україні у берлінському видавництві «Нова Україна» вийшла збірка оповідань В. Підмогильного «Повстанці» й інші оповідання», серед яких було й «Проблема хліба». Під твором зазначено дату: «Ворзель на Київщині, червень, 1922 р.».

Оповідання було вміщено в зб.: «Військовий літун» (1924) і дало назву найповнішій збірці новелістики В. Підмогильного, що виходила двома виданнями (Проблема хліба: Оповідання. К-: Маса, 1927; Проблема хліба: Оповідання. — Харків — Київ: Книгоспілка, 1930.— Вид. 2). Твір увійшов до кн.: «Третя революція» (Львів — Краків: Українське видавництво, 1942).

У першому виданні (1927) друкувалася авторська передмова у формі листа до друга письменника Євгена Плужника, текст якої подаємо нижче:

«Любий друже, в одному з своїх листів, що хоч на мить, хоч ілюзорно відновлюють мені Вашу, тимчасово через просторінь втрачену, присутність, Ви зазначили, що час би вже мені взятися писати так, як я мусив би відповідно до своєї вдачі, тобто з усім спокоєм і всією серйозністю, такими не властивими мені в житті. 1 я визнаю Вашу пораду за цілком слушну, але хочу її потвердити й власними міркуваннями, бо ніяка чужа порада, навіть така цінна, як Ваша, не може стати провідною в житті, коли індивід не поставить її на підвалини власної побудови, зробивши її, отже, порадою самому собі.

Ви чудесно знаєте, що в своєму житті я роблю досить дурниць, щоб його можна було назвати легковажним. Проте я виправдую себе цілком, і то не тільки тому, що виправити себе так важко, як і стати вродливим, але й глибшими міркуваннями, що я силкуюсь покласти їх в основу свого світогляду. Я дозволяю собі поділяти людей щодо дурниць на три категорії, залічуючи себе до останньої, тобто до довершеної. Я взяв не більше категорій, бо число три єсть, як показує практика людської думки, цілком достатнє, щоб охопити всяку різноманітність явищ. Досить згадати троїстість божества в релігіях, славетну Гегелеву тріаду, три ступені спізнання в Канта і три відміни ілюзії в Гартмана, щоб відчути певність саме на цьому шляху. Отже, до першої категорії я зараховую осіб, які знають, де дурниця, і не роблять її, — це люди нудні; друга категорія має в собі осіб, що не знають, де дурниця, і роблять її, — це люди нерозумні; і, зрештою, третя категорія, яку я особисто прикрашую своєю приналежністю, — це люди, що знають, де дурниця, і її роб* лять,— це люди мудрі.

Все це було б тільки моєю особистою справою, коли б легковажність у житті не схиляла мене до виключної серйозності в письменстві. Я певен, що цього твердження міг би Вам і не з’ясовувати, проте скажу кілька слів більше ради власної втіхи, ніж щоб повчати, і це зробити мені то приємніше, що я матиму нагоду згадати двох людей, усім відомих і вартих якнайглибшого довір’я. Один філософ довів у «Метафізиці кохання» способами суто філософськими, що в коханні людина прагне себе доповнити психічно й фізично, тобто всім худим призначено грубу пару, всім добрим — лиху, вродливим — бридку і розумним — дурну. Дарма що в житті цей прекрасний своєю простотою і зручністю принцип аж надто часто похитується, ми мусимо припустити, що, у всякому разі, помиляється не філософ, а ті жалюгідні люди, що ради власної втіхи егоїстично порушують витончені побудування мудреців. Визнавши це безперечне твердження, я звертаюсь до другого авторитету, що хоч і поступається тому філософові глибиною думки, зате вигідно переважає його глибиною сміливості — це той поет, що в своїй славнозвісній автобіографії довів власним прикладом, що творчий акт психічно цілком тотожний із актом статним 66 66 Йдеться про письменника В. Поліщука і його автобіографічний нарис «Дороги моїх днів» (1925 р.).— Ред. . Почуваючи, що йому можуть не пойняти віри в такій важливій справі, поет підпирає цю правду експериментальними даними, і найголовніше — фактом піднесення температури в обох разах. Дивуючись на здібність дослідника добирати найістотніших характеристик для явищ різного порядку, я разом з тим почуваюсь до обов’язку висловити йому співчуття за його зречені досвіди, хоч і не знаю, в якому з двох разів міряння температури треба йому співчувати більше.