Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Лист В. Підмогильного до редакції

Вельмишановний товаришу редакторе! З огляду на деякі непорозуміння, що виникли з приводу надрукування мого твору «Повстанці» в берлінському журналі «Нова Україна», вважаю за потрібне заявити, що в жодному органічному зв’язкові з редакцією «Нової України», а так само і з іншими літературно-громадськими групами за кордоном я не стою. Рукопис «Повстанців» і ще кількох творів я вислав за кордон на адресу гр-н Я. Оренштейна і Є. Вирового з проханням їх надрукувати, мавши на увазі, головним чином, видання окремої збірки. Але я не заперечив так само і можливості видрукувати їх по журналах, прохаючи зазначити в кожному випадкові незалежність автора. Це треба мати на увазі й надалі, бо може бути, що й інший висланий мною матеріал буде за кордоном надруковано.

Мусив я висилати матеріал за кордон тим, що умови для друку вдома склалися для мене несприятливо. Київське в [идавницт] во «Час», якому я передав ще взимку, р [оку] 1921 свою збірку, ще й досі не видало її через фінансові труднощі. А офіційні літературні кола виявили до мене надто неприхильне відношення, щоб я міг гадати про видання чогось з своїх творів за їхньою допомогою.

Прийміть вислів якнайглибшої пошани і якнайщиріші побажання успіху у Вашій справі.

В. Підмогильний.

Примітка редакції: Є зв’язок організаційний і є зв’язок

органічний. Охоче містимо спростування В. Підмогильного й віримо, що організаційних зв’язків у нього не було. Що ж до органічних — хай читачі самі судять з тої коротенької характеристики «новоукраїн-ського» твору В. Підмогильного, що її дає в цьому числі «Ч [ервоного] ш|ляху]» тов. Стефан Кароль. Хай це спростує автор «Остапа Шап-тали» (видання Всеукрліту Головполітосвіти УСРР). Ми гадаємо, що не випадково контрреволюційна «Нова Україна» хапається за твори Підмогильного».

Письменник недарма застерігав, що за кордоном можуть вийти й інші його твори. В квітневому номері журналу «Нова Україна» саме й з’явилося оповідання «Проблема хліба», а ще через номер — оповідання «Іван Босий» (№ 6. — С. 1—7). У перших номерах «Нової України» за 1923 р. друкувалися також твори Г. Косинки і Т. Ось-мачки. Ці публікації викликали нову хвилю критики всіх трьох молодих письменників у радянській пресі, змусивши їх давати обгрунто-вапіші пояснення тепер уже в колективному листі (Червоний шлях. — 1923. — № 4—5. — Серп. — С. 289—290) такого змісту:

Лист до редакції

Вельмишановний товаришу редакторе! Прохаємо видрукувати цього листа з метою вияснити наше становище. Наші твори друковано в закордонних емігрантських журналах, ідеологією ворожих до Радвлади. Ідеології сієї ми ие поділяємо, і там твори наші друковано як художній матеріал. Але яка ж, проте, тому причина?

Умови нашого літературного життя змусили туди податися. А умови ці — надмірна підозра, цькування й систематична відмова видрукувати наші твори. Ця підозра кожний відбиток життя повертала на контрреволюцію, кожне слово сказане не в романтичному духові, мала за доказ бандитизму, всякий глибший підхід до людської душі проголошувала містикою і за цим сипалися на нас обвинувачення.

Ми заявляємо: це несерйозно, бо ми не визнаємо авторів таких памфлетів, а їхні закиди найменше видаються нам проявами пролетарської думки. Вони обвинувачують іменем пролетаріату, а справді вони міщани, що прикрили свою міщанську дріб’язковість революційною фразою. Бурхливість подій піднесла на височінь тих диктаторів літератури, але в дешевому крамові, який вони продають, нема нічого творчого. Ще раз — ми проти осіб, а не проти ідеології — «не бійся закону, бійся законника»!

Ми говоримо про Коряка, В. Поліщука й тих, хто йде за ними, їхню діяльність усі ми бачили, й неглає чого на ній докладно спинятися. А коли позначилися наслідки тієї діяльності, коли ми змушені були друкуватися за кордоном, всі здивовано питають: як це так?

Дуже просто. Простіше, ніж здається тим, хто бачить у цьому змову проти Радвлади. Критика потрібна. Але ми одрізняємо критику від лайки, доносів та залякування. Хто так само почуває цю різницю, той нас зрозуміє.

Ми певні, що таке становище тимчасове. Література може безбоязно прийняти в себе життя. А поки що нам лишається тільки мовчати — до жодних журналів ми матеріалу посилати віднині не будемо. Хай радіють наші «критики» — ворог мовчить, значить, переможений.

З пошаною: Григорій Косинка,

Валер’ян Підмогильний,

Тодось Осьмачка.