Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Відтоді опоненти завжди намагалися дорікнути письменникові І за саме оповідання, і за його публікацію в емігрантському журналі й видавництві. Так, навіть через п’ять років, аналізуючи роман «Місто», М. Мотузка у статті «Село й місто в творчості В. Підмогильного» (Критика. 1928. — № 6) дозволяв собі згадувати про «негарну славу» з публікацією оповідань В, Підмогильного в «Новій Україні», бо той час критикові бачився у цілком чорних тонах: «Доба «Івана Босого» й «Повстанців» у творчості В. Підмогильного — це його, одверто слід сказати, служба художніми засобами активному політичному бандитизмові» (С. 37). Такі оцінки творів письменника були у багатьох істориків-дослідників української літератури до середини 80-х років.

Подається за першодруком.

1Антихрист — у християнському віровченні ворог Христа, який нібито був посланий на землю дияволом, щоб очолити всі сили зла у боротьбі проти встановлення «царства Божого» на землі. Церква часто використовувала образ Антихриста для боротьби з своїми супротивниками.

2Вавілонська башт а.—За біблійною легендою, люди стародавнього Вавілона вирішили побудувати вежу до самих небес. Розгніваний Бог покарав зухвальців, змішавши їхні мови, щоб вони не розуміли один одного і не змогли далі будувати вежу. Загалом означає гармидер, безладдя.

СИН

Вперше надруковано в журн.: Нова громада (1923.—№ 9.—С. 5— 13)., Написано 1923 р. Варто підкреслити, що цей журнал — орган Всеукраїнської міжкооперативної Ради — був щойно організований (почав виходити з травня 1923 р.). І хоча був невеликого обсягу, намагався хоч якось компенсувати відсутність на той час у Києві літературної періодики. Тому в цьому «двотижневому загально-кооперативному, літературно-мистецькому та економічно-науковому селянському журналі», як він офіційно називався, літературний відділ приваблював до себе розпорошені літературні сили, які поверталися до міста після громадянської війни та голодних післявоєнних років. Постійними авторами були С. Васильченко, М. Зеров і всі «неокласики». Журнал намагався згуртувати й молоді таланти: Г. Косинку,

В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича. Так, у тому ж номері, де друкувалося оповідання В. Підмогильного «Син», були також вірші П. Тичини, Д. Загула, А. Казки, стаття про мистецьке об'єднання «Березіль», широка літературно-мистецька хроніка, рецензія М. Моги-лянського на збірку новел «Сині етюди» М. Хвильового.

Оповідання В. Підмогильного «Син» було актуальним (про голод 1921—1922 рр. на Україні) і глибоко психологічним, користувалося широким попитом серед читачів. Тому того ж року вийшло окремим виданням (як відбиток із журналу), а 1925 р. у популярній «Бібліотеці селянина. Серія красного письменства» надруковано великим як на той час тиражем (15 тисяч) під заголовком «Син. Оповідання з часів голоду». Ще раз видано окремим виданням у «Масовій художній бібліотечці» (1930) тиражем 20 тисяч примірників. Було вміщено в хрестоматіях та читанках 20-х — початку 30-х років. У автобіографічних нотатках письменник вважав його одним з своїх найкращих творів.

Входило до вид.: «Проблема хліба» (1927, 1930), «Третя революція» (1942), «Місто» (1989).

Рукопис не знайдено.

Подається за першодруком.

1М и к о л а - у г о д н и к — за християнськими релігійними канонами один із свягих.

ВІЙСЬКОВИЙ ЛІТУН

Вперше надруковано в журн.: Червоний шлях (1924. — № 1—2.—

С. 4—33). Попередня згадка про оповідання з’явилася в «Літературно-мистецькій хроніці» журналу «Нова громада»: «...Валер’ян Підмогильний написав велику повість «Військовий літун» (1923. — № 9. — С. 36). Це чимале за обсягом оповідання, в якому автор поставив складну психологічну проблему взаємин особистості і суспільного життя. Але історія публікації оповідання характерна тим, що це було, умовно кажучи, примирення редакції «Червоного шляху» з непокірним письменником. Адже з коментарів до попередніх оповідань відомо, що за публікації в емігрантській періодиці журнал двічі (1923, № 2 та № 4-5) виступав з критичними заувагами на творчість В. Підмогильного. Письменник особисто та колективно (з Г. Косинкою і Т. Ось-мачкою) спростовував ті звинувачення журналу «Червоний шлях». Редакція журналу, очевидно, прагнула мати в своєму активі досить відомого прозаїка. Підтвердженням тому є опублікований водночас з оповіданням «Військовий літун» коментар «Від редакції»: «Читачам відоме листування (в чч. 2 і 4—5 «Червоний шлях») з приводу надрукування творів Підмогильного й Осьмачки в органі жовто-блакитної еміграції — «Нова Україна».