Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Книжка вийшла на початку квітня 1928 р. І вже в тому ж місяці в масовому виданні для працюючої молоді — «Робітничому журналі» — було вміщено розлогу рецензію на роман і портрет автора. Рецензент Мусь (псевдонім прозаїка Миколи Самуся), стисло охарактеризувавши попередній доробок В. Підмогильного як «відомого і визнаного письменника», розповів про драматичну постать Степана Радченка, який увійшов у міське життя, «одійшовши від своєї первісної батьківщини — села». Висновок рецензента був більш ніж оптимістичним: «Роман читається легко. Мова барвиста й запашна.

Ось де наш робітничий читач зможе вдосконалитись щодо знавства української мови» (Робітничий журнал. — 1928. — № 6. — С. 10). У такому ж ключі розуміння героя і самого роману розглянуто й у невеликій рецензії в популярному двотижневику «Нова громада» (1928.— № 9), розрахованому переважно на сільського читача.

Одразу ж роман привернув увагу і професійної критики. Вона, зрозуміло, прагнула знайти витоки концепції твору. Ф. Якубовському вони здалися в народництві української прози другої половини XIX ст. У «Місті» В. Підмогильного йому вчувся відгомін «Бурлачки»

І. Нечуя-Левицького. Серед «численних хиб роману» критик назвав і бездоганно простий шлях головного героя, і його безвольність та пасивність, і композиційну фрагментарність. Одне слово, твір бачився «у старій народницькій трактовці, якій властиве упередження проти всього міського» (Комуніст.— 1928. — 20 трав.).

З легкої руки Ф. Якубовського критики збилися на спримітизо-вану оцінку «Міста»: шукали в ньому не те нове, що приніс у літературу автор, а наголошували на тому, чого, як їм здавалося, він не зробив. Так, А. Хуторяна ніяк не влаштовувало, що в романі «майже не бачимо міського соціального оточення, майже не бачимо навіть студентських верств» (Пролетарська правда.— 1928. — 25 трав.). До цього ж висновку схилявся й П. Лісовий у проблемній статті на тему «Місто в українській літературі». Йому теж найперш не вистачало в романі «пульсу заводів» з масами працюючого пролетаріату. А коли цього немає, то критик вважав, що В. Підмогильний «проблеми міста не розв’язав. Він навіть не наблизився до неї» (Культура і побут. — 1928. — 26 трав.).

Подібні виступи досить характерні для розуміння атмосфери кінця 20-х років з позицій, вироблених такими літературними організаціями» як «Плуг», «Гарт» чи на той час саме створеної за активної підтримки «згори» ВУСППу. Усвідомивши історичну місію нового мистецтва як віддзеркалення суспільного процесу, ці письменники накреслювали у такому плані програму розвитку всієї літератури на тривалий час і прикладали її, як еталон, до кожного конкретного літературного твору. Наслідки були часто разючими, особливо коли йшлося про доробок «попутників», що й сталося в даному разі з «Містом» В. Підмогильного. Крім ідейно-ідеологічного аспекту, майже не враховувалися ні індивідуальний творчий метод письменника, ні стильові особливості, ні спроба показати життя очима людини дещо іншого світогляду, ніж активний учасник побудови соціалізму біля заводського верстата.

Це побачимо і у виступах таких критиків, як Л. Підгайний та Я. Савченко, котрі включилися у дискусію навколо роману В. Підмогильного. Перший, _ почавши з невідповідності назви роману його темі, прийшов до основного негативного висновку: письменник вдався до психологізму, та ще й такого, що «однобічний, точніше «одноге-ройний», суто суб’єктивний, вузький і обмежений». А це, зрозуміло, привело до того, що його герой постає як «самозакоханий міщанин-егоїст». Тому критик, свідомий свого високого покликання, закінчив пафосно: «Ми протестуємо проти заміни трудового життя на паразитарне, проти виставляння паразитарного життя як ідеалу» (Літературна газета. — 1928.— 13 черв.).

Та коли випади Л. Підгайного якоюсь мірою можна виправдати молодістю й недосвідченістю автора, то сентенції такого вже на той час досвідченого поета й літературознавця, як Яків Савченко, під цю категорію важко підвести. Активний поет-символіст початку 20-х років уже на кінець десятиліття поезію Д. Фальківського, Г. Кося-ченка, прозу Д. Тася, О. Кундзіча вважав «занепадницькою», переповненою «дріб’язкового психологізму». Оглядаючи таку літературу в статті «Проблеми культурної революції і українська радянська література», дослідник чи не найдокладніше зупинився саме на «Місті» В. Підмогильного. Відзначаючи тут надмір скепсису, резонерства, вбачаючи світоглядну основу автора в ідеалістичній філософії, Я. Савченко підсумовував співзвучно нормативам тодішнього ортодоксального мислення: «Письменник дивиться на світ крізь вузькі щілинки рафінованого інтелігентського світогляду» (Пролетарська правда. — 1928. — 20 черв.).