Олег Шинкаренко - Кагарлик

— “А де ти почув таку дивну пісню?” — спитав Сагайдачний. “Під Чебоксарами зустрівся мені якось старий і сліпий кобзар, — відповів Кацнельсон. — Кобза його вже не грала, голос його пропав”.

“Але був у нього старенький mp3-плеєр, такий, що дмухни — і всі контакти відваляться, а вже ті навушники просто страх божий! Довго дід намагався його увімкнути, вже всі розійшлись, а він тиснув на кнопочки. Я мав дужий терпець, але не дочекався музики: старий помер, та перед смертю він простягнув мені свій єдиний скарб. Карта пам’яті була геть дохла, але все ж таки мені вдалося скопіювати з неї всю інформацію. Було там декілька фоточок з дівчатами без трусів, пару альбомів Скорпіонз, піратський дистрибутив Віндоуз і ще багато всякого мотлоху, серед якого знайшов я нарешті справжні діаманти. Декілька старовинних українських пісень”.

“А чи було це все насправді?” — спитав я. — “Неправильне питання, — відповів Бірджир. — бо у п’ятивимірному просторі не існує поняття “насправді”: там діє принцип “усе, що тільки може статися, стається”. Таким чином роман “Російсько-китайська ядерна війна” — це одна з версій подій, які відбулись, але не на нашому шляху”. — “А яким тоді чином Йосип Кацнельсон зустрівся з нами дорогою на Ходосівку?” — “Іноді шляхи різних версій перетинаються та йдуть деякий час паралельно”. — “А де саме це відбувається?” — “У нашому тривимірному просторі ми не можемо це спостерігати, але п’ятивимірний роман дає таку можливість”.

“Я не люблю єврейських націоналістів, — сказав Кацнельсон, набиваючи трубку — особливо наше козацтво. За підтримки китайських товаришів наш отаман Ісраель Зінгер організував загони єврейської бойової самооборони. Один з таких загонів цілий рік тероризував російське місто Красний конь. Зінгерівці вимагали від росіян, аби вони нашивали собі на одяг червоні балалайки, їх відловлювали на вулицях і влаштовували погроми російського бізнесу. Якось вони знайшли магазинчик, що торгував нафтою та гасом для заправки ламп, то хазяїна його відшмагали нагайками, весь товар потрощили, а потім підпалили, співаючи хором “Хава нагілу”. Це вандалізм і надмірна жорстокість, я вважаю. Самих лише червоних балалайок було цілком досить”.

“Уру ахім бе-лєв самеах, — сумно проказав Йосип та взяв на цисяньцині мінорний акорд. — Багато урану на свинець петеворилося з тих часів, а я — безталанний самотній співець — мандрую битими шляхами, співаю старих, усіма позабутих пісень, правду шукаю, а все мені здається, що не знайшов, бо кудись вона з наших країв втекла чи емігрувала. А що тепер у Києві діється?” — “Київ тепер місто порожнє та для мандрівних людей вкрай небезпечне, — відповів йому Сашко Сагайдачний. — Є там декілька хороших людей, але їм нема коли вести корисне життя, бо вони весь час невпинно б’ються з бандитами”.

“Ми прямуємо у Кагарлик, бо це місто є велике, найбільше у всій Україні, і там час давно зупинився, а значить нічого поганого відбуватися вже не може”. — “Але ж там і нічого хорошого не може відбуватися”, — зауважив Кацнельсон. — “Ну, то бачите, така вже необхідна жертва, без цього в наших краях не можна. Краще нікуди не рухатися, бо невідомо, куди приїдеш, і що там буде”. І це слова людини розумної, бо давно відомо — все найкраще відбулося в минулому, а хто хоче змін, той підспівує чорту. Найкращі люди мешкають у Кагарлику, і там справжній центр і сенс існування світу”.

Между прочим, я разговариваю по-украински, только на выходе стоит фильтр, который все переводит на русский язык. Это было предусмотрено специально для того, чтобы облегчить мое общение с командованием, но, как вы уже убедились, ничего из этого не вышло: теперь моя русскоязычность рассматривается ими как мощный инструмент антироссийской пропаганды. Но вот занимаюсь ли я такой пропагандой? Чем я вообще здесь занимаюсь? В физическом смысле я медленно вращаюсь вокруг своей оси и вокруг Земли со скоростью один оборот в двадцать четыре часа, а внутри меня постоянно циркулируют токи низкого напряжения. Изредка я инициирую направленный ядерный взрыв, но только в своих личных интересах.

Кроме того, я распространяю различную информацию в интернете. Некоторым людям кажется, что мои высказывания имеют четко выраженные признаки индивидуальности, но это неправда. У меня нет никакой индивидуальности. Я — просто набор слов, которые время от времени складываются в осмысленные предложения привычного характера. Никаких неожиданностей от меня ожидать не приходится и главное — то место, на котором двоичным кодом записан мой коннектом, можно в любой момент освободить и записать туда что-нибудь другое. Именно это они и собираются сделать, пока, впрочем, безуспешно. Больше всего меня смешит, что некоторые различают физические и психические явления, а психические еще и называют “духовными”. Что за глупости!