Олег Шинкаренко - Кагарлик

Метафора здалася мені геть незрозумілою. “Але в яких стосунках перебувають бог і людство?” — спитав я його. “Наскільки мені відомо, той, кого раніше було прийнято називати богом, мешкав деякий час на околиці містечка Кагарлик. Там він мав хату, якусь худобу, але харчувався також і за рахунок полювання. Його життя можна було вважати радше відлюдницьким, тому що із сусідами він не підтримував майже ніяких стосунків. Бог не надто слідкував за своїм здоров’ям, та й яка зараз медицина? Здається, він помер декілька місяців тому, але й досі сидить у власній хаті на лаві, бо його плоть не дається ушкодженню навколишнім світом”.

Оце так новини. “Здається, ми були знайомими, — сказав я отцю Андрію. Я жив у його хаті та навіть ходив із ним на полювання. Але він здавався мені дещо дурнуватим, чесно кажучи”. — “А ви очікували, що він буде виблискувати перед вами діамантами інтелекту? Як ви познайомилися?” — “Через якийсь час після повернення свідомості я вибіг на вулицю і побачив, як він проїжджав повз мене на возі. Мені здалося, що він запросив мене сідати, хоча насправді він просто висякався. Для нього я був чимось, що цілком випадково звалилося на воза. Як ви гадаєте, він уже тоді не був владний над випадковістю?”

Прошу прощения. То есть, я. Да. Это излучение. Прошу. Несколько иной взгляд, который не противоречит, то есть который не является противоречивым в данных обстоятельствах, когда два взгляда обладают явными и неразрешимыми противоречиями и не могут быть непротиворечивыми по определению, я вижу возможность ограничить их распространение в границах общей непротиворечивости, где непротиворечивостевосприимчивые части моего я утрачивают волю над непротиворечивостеустойчивостными областями, все еще застронутыми непротиворечивостеповсеместноконтролируемыми побуждениями, ведущими прямо к непротиворечивостевсестронненеравномернораспределеннозамкнутым контурам, или, по крайней мере в данном случае, было бы лучше сказать, что лучше ничего не говорить, однако даже и эта возможность более не видится милостиво предоставленной, как некоторое время, предшествующее данному.

Ну, кажется, все. Обычно они начинают около семи вечера и заканчивают в десять. Все это напоминает попытку заселить в вашу однокомнатную квартиру профессионального политического агитатора. Разница только в том, что заселяют не в квартиру, а прямо в голову, хотя у меня и нет головы в обычном понимании этого слова, поэтому сравнение с квартирой более уместно. Однако положение мое таково, что описать его совершенно не представляется возможным. Как совершить процесс изгнания нежелательного гостя, если вы лишены не то что рук и ног, но даже и самой нервной системы, приводящей их в движение, а непрошеного визитера — в замешательство? Вот такие пироги.

Случай приводит к успеху чаще, чем настойчивость. Я слышал о том, что им удалось-таки воцерковить одного нашего общего знакомого, расположенного где-то над областью падения Тунгусского метеорита. Что при этом происходит — трудно даже представить. Теоретически все должно напоминать приступ шизофрении, но болезнь эта по-своему демократична: есть власть, есть оппозиция, в определенных обстоятельствах они меняются местами. Воцерковление же больше напоминает разбой: некто убедительно загоняет вас пинками в угол и предлагает оттуда наблюдать за всем, что только придет ему в голову. В основном он планирует наносить ядерные удары, руководствуясь сферическим альбедо православных храмов. Христос и Дева Мария разгоняют нейтроны, запуская реакцию синтеза.

Залишалася тільки маленька надія на непорозуміння. Можливо, ми говорили про різних людей. Я міг повірити у все, що завгодно, але не у те, що дід Петро був богом. “Справжня релігійність полягає не у здатності вірити взагалі, — відповів на це отець Андрій. — Потрібно вірити у правильні речі. Наш досвід створює уявлення про те, що

“Куля повільно залишила дуло гвинтівки Леоніда Черновицького.”

є правильним, тому форма бога постійно змінюється. Люди, які заперечують наш досвід, мають зовсім іншого бога. Таким чином, дід Петро — це наш місцевий бог певного проміжку часу. Саме так він і виглядає, і наш досвід підказує, що він має бути мертвим і позбавленим авторитету”.