Олег Шинкаренко - Кагарлик

Куля вдарила у стінку над головою майора Григоренка. “Я мер Києва Леонід Черновицький! — почули ми роздутий луною хрипкий голос. — Вимагаю негайно повернути приміщення супермаркету “Ашан” разом з усіма продуктовими складами у власність міської громади! Якщо ви відмовитеся від цього чи будете чинити спротив законним діям влади, дефект маси в радіусі чотирьох кілометрів перевищить два з половиною кілограми!” — “Що він має на увазі?” — спитали ми у Григоренка. — “Все бреше, пес поганий! Де ти візьмеш стільки урану для реакції Джекіла-Хайда, поганцю?!” Батько Григоренка колись виборов право жити в “Ашані” і передав його синові у спадок.

Куля повільно залишила дуло гвинтівки Леоніда Черновицького. “Ви знаєте, що ми були партнерами по бізнесу? — спитав майор Григоренко. — І що вся ця колекція іржавої рухляді — це була його ідея? І що він запропонував вимінювати їх на макарони? І що люди віддавали їх за безцінь, бо все одно не було електрики? І що Льоня мріяв вивідати, де вони заховали свої коштовності? І що з того нічого не вийшло, а тоді він оголосив себе мером та почав вивозити всі продукти в якусь схованку?” Куля манірно пропливла крізь лінію касових апаратів і ніжно залізла у вухо майора Григоренка. Він помер.

Ми впали на підлогу. Я витяг кулемет, але його ріжок був порожній. “Ты ж все патроны разом со мной и схоронил, — сказав Михайло, — оне у меня всегда за пазухой сберегались у нательного креста. Теперь прощайтесь с животом!” Мер Черновицький випустив по нас іще декілька куль, і вони повільно літали поміж печивом та капцями, перегукуючись поміж собою, мов пташки. Я намагався пригадати за одну мить усе своє життя, але згадав лише, що нічого не пам’ятаю. Раптом промінь сонця блиснув крізь дірявий дах “Ашану” і постріли припинилися. Температура тіла Леоніда Черновицького за мить досягла 10 000 градусів, і він випарувався.

Я не знав, що сонце здатне на такі світлові ефекти. Втім, що ми знаємо про цю найближчу до нас зірку? Вкрай обмежені відомості про неї пов’язані із тим, що навіть один побіжний погляд загрожує досліднику втратою частини дослідницького апарату. Саме цьому ми завдячуємо фрагментарності та неґрунтовності документів, зібраних до сих пір про сонце. Більшість людей воліє не мати жодних “поглядів на сонце”, а ті, що мають, явно здобули їх нечесним шляхом. Але нам доводиться покладатися на їх свідчення та вірити в їхній авторитет, бо ми не маємо ані часу, ані бажання для сумнівів і не сприймаємо всерйоз тих, хто сумнівається.

Той, хто не вірить людям, що навмисне обманюють його, зазвичай звертається до тих, хто каже правду, бо нічого не знає про предмет розмови. Відсутність правдивих відомостей значно краща, ніж відомості фальшиві. Це змушує взятися до самостійних пошуків і вже самому вирішувати — утриматися від здобуття болісного знання взагалі чи пихато імітувати його наявність перед невігласами. Втім, мені доводилося також розмовляти з одним геть сліпим дослідником, який дивився на сонце протягом довгого часу, але так і не зміг отримати про нього хоч скількись суттєвих відомостей. Немає сумнівів, що він міг би розповісти значно більше, якби взагалі не займався жодними дослідженнями.

Еще четыре таких выстрела, и мне конец. В этой связи хотелось бы немного прояснить значение слова “конец”, когда речь идет обо мне. Поскольку я коннектом Александра Сагайдачного, то нельзя с полной определенностью утверждать, что я существую — просто мыслить для этого недостаточно. Существует несколько точек зрения по поводу того, что такое коннектомы. Одна из них утверждает, что это просто обладающий способностью к рекомбинации и свободной интерпретации набор воспоминаний. Другая говорит, что это — нейронная карта индивидуума, имитирующая его психический процесс. Согласно третьей, я — точная копия оригинала, степень подобия которой обратно пропорциональна времени, прошедшему с момента копирования. Прошло два года.

Если бы я родился 2500 лет назад, то рассуждал бы так: где-то есть схема, по которой составляется личность, и коннектом — это копия, снятая с копии. Однако, не сразу, а спустя продолжительное время после первого копирования. Это означает, что ни моя, ни его смерть не является настоящим концом. А уничтожить оригинал невозможно, потому что он бессмертен, и никто не знает его местонахождение. Но теперь, 2500 лет спустя, понятие копии изменилось. После копирования оба экземпляра немедленно становятся оригиналами. Поэтому я — оригинальное существо. Но вот личность ли я, это неизвестно, поскольку еще нет общей точки зрения на то, что такое личность.