Добридень, сусіде! Сміховинки

На другий день уранці панотець від імені своїх вірників передав епіскопу величезну бочку вина. І сталося чудо. Покуштував його преосвященство, а то чистенька водиця, бо кожен із вірників так подумав, як бідний Іван.

99. Пан превелебний дуже любив паленку, за що йомудорікали парафіяни і благочинний. Раз він прийшов до церкви, став на коліна перед образом діви Марії і питає, скільки йому пити. А дяк заховався за іконостас і тонким голосом говорить:

— Півдеци (50 грамів), отче.

Піп подумав, що то говорить Христос на руках діви Марії, та й відказує:

— Я не тебе питаю. Ти ще мале й дурне, хай мама скажуть!

100. Священик зустрічає свого п'яного парафіянина і з обуренням говорить:

— Знову напився? А вчора був я такий щасливий, коли побачив тебе тверезим!

— Так, панотче, але сьогодні моя черга бути щасливим.

101. Піп: — Що нового, пане аптекарю?

Аптекар: — Біда, дорогий приятелю. Якщо бог не нашле яку-небудь холеру чи тиф, то ми обидва станемо жебраками.

102. — Ану скажи мені, Іванку, що то значить: «У поті чола їстимеш хліб свій»?

Іванко відповідає:

— А це значить, панотче, коли у нас буде хліба вдосталь, то будемо доти їсти, доки не впріємо.

103. Піп до учнів: — Чому ми кажемо: «Хліб наш насущний дай нам днесь», а не кажемо: «назавжди»?

Малий хлопець: — Бо попліснявіє.

104. — Один єзуїт сказав мені, щоб я дав тисячу крон на церкву, то піду до неба.

— І ти дав?

— Поки що ні, бо це забагато. Я йому сказав, що почекаю, поки місця на небі подешевшають.

105. Піп: — Діти, чи може хтось полетіти до неба? Іванко: — Я!

Піп: — Що кажеш, дурню?

Іванко: — То няньо завжди лякають: як копну тебе, то аж на небо полетиш.

106. Піп (щоб заохотити хлопця ходити до церкви) : — Іване, а скажи мені, куди ми повинні ходити кожної неділі та яке найліпше місце для нас?

Іван: — Я знаю, пане превелебний. До вдовиці, з якою ви ходите пити вино.

107. Піп: — Андрію, ану перехрестися!

— Во ім'я... сина і ду... духа...

— А де отець, бітанго? (Шибеник)

— Пішли на ярмарок до Мукачева, прошу превелебного.

108. Ченцеві в одній церкві показали голову св. Івана Хрестителя. Чернець поцілував голову й сказав:

— Слава богу, то вже шоста його голова, яку мені довелося цілувати!

109. Під час перевірки інспектора учень читає:

— Ми всі на світі грішники...

Учитель перебиває учня й звертається до інспектора:

— Пане інспектор, даруйте, але тут справді так надруковано.

110.— Панотче! Скоро почнуть люди сходитись, а наша божа мати не плаче! — доповідає дяк.

— У! — сердиться піп.— Знову якийсь чорт воду відключив.

111. Грицько: — А я кажу, що недобре у церкві хропіти під час казання.

Василь: — І я так кажу, бо можна інших розбудити.

112. — Чому ти б'єш свою жінку, як ідеш на сповідь?

— Бо маю слабу пам'ять, а коли поштовхаю мало жону, то вона мені всі мої гріхи пригадає.

113.— Чи то правда, що від тебе бог уже третю жінку взяв?

— Та правда. Але я взяв четверту, Бере бог, беру ї я.

114. Піп говорить дітям про молитву, а потім запитує учня:

— Що робить твоя мамка перед сном?

— Прошу пана превелебного, блохи ганяє в постелі.

115. Священик: — Ви сидите за останні підпали?.. Скажіть, які знаєте свята в році.

Арештант: — Введеніє і пущання.

Священик: — Чому лише про ці свята знаєте?

Арештант: — Бо введеніє — се мене ввели до тюрми, а пущання — коли відпустять.

116. Піп потішає засудженого до страти: — Відвага, сину! Тільки відвага...

— Чуюся дуже зле,— каже засуджений,— бо я не поснідав.

— Нічого, синку, за чверть години будеш снідати з ангелами.

— А чи не були б ви, отче, ласкаві разом зі мною поснідати?

117. Два приятелі померли одного й того ж дня. Один пішов до неба, другий — до пекла. Одного дня приятель з неба телефонує приятелеві в пекло:

— Як тобі там?

— Прекрасно. Вдягають мене в червоний одяг, влаштовують пиятики, ігри в карти. Не думав, що тут буде так весело! А як у тебе?