Добридень, сусіде! Сміховинки

— Ти вчора що вечеряв?

— Зовсім нічого!

— А що снідав сьогодні?

— Те, що від вечері залишилося.

69. До селянина приходить піп, у парафії якого грім спалив церкву, та й вимагає грошей на будівництво нового «божого храму».

— Хто ж запалив церкву? — питається дядько.

— Пан бог сам у своїй нерозслідженій премудрості допустив, що грім запалив церкву.

— Так? — відповів дядько.— Господареві, котрий сам запалив свою хату, я нічого не даю.

70. Заходить бідняк до ресторану, а там панства багато, п'ють і птицею закусують. Захотілось і йому покуштувати м'ясного.

— Ви всяку птицю можете засмажити? — питає офіціанта.

— Можемо. А що хочете?

— Та, прошу красно, гуску...

Засмажили гуску, приносять.

— Ось... гуска...

— А тепер відріжте мені на один крейцар!

71. — Сусідо! Що ви скажете? Я застрахував своє обійстя від вогню і граду.

— Вогонь — се розумію,— каже той,— але як ви зробите град?..

72. — Що з вами, сусіде? Все лице в синцях...

— Най му фрас (чорт) буде, сусідко! Вмерла жонина стара, так ми з швагром (шуряком) її майно ділили, і я дістав свою частку.

73. — Куме, чи багато вас було на возі, коли їздили на ярмарок?

— Та багато: я був, один нотар, один біров (староста) і ще дві свині.

74. Питають одного новобранця в цісарську армію, ким він хоче бути: піхотинцем чи гусаром?

— Гусаром, красне панство.

— А чому, герою?

— Бо як буде війна, то на коні можна швидше втекти.

75. — Ви граєте без темпераменту. В сценах кохання ви дуже мертві, а в сценах смерті дуже живі.

— За ту платню, що я дістав від вас, не мож ані жити, ані вмерти, пане директор.

76. Нотаря звали Баран. Був він дуже злий, і за це люди ненавиділи його. Раз іде він, а назустріч — селянин. Зняв селянин шапку і низько вклонився:

— Добрий день, пане Цапе!

— Ти обізнався, глупаку! Я не Цап, а Баран!

— Яка різниця?.. Однаково — худоба!

77. Про одного чоловіка говорили, що він знайшов золотий скарб, лише не показує нікому своє багатство. І ось той чоловік захворів і попросив викликати двох адвокатів. Адвокати зраділи нагоді й, не гаючи часу, прибули. Але помираючий почав утрачати останні сили, а від них нічого не просить. Адвокати занепокоїлись. Далі один не втерпів:

— Ви нам даруйте, але ми вже понад годину тут сидимо, а ви...

— Може, тестамент (Заповіт) написати на ваш скарб? — вставив другий.

— Не треба, панове... нічого не треба,— простогнав хворий.

— Так нащо ж ви нас тоді викликали? — обурились адвокати.

— Щоб померти, як Христос, межи двома розбійниками! — І помер.

78. Корчмар захворів і на смертній постелі кличе до себе жінку:

— Ти моя дорога жоно!

— А що хочеш, мій любий?

— Ти вберися у найдорожче і найкраще шовкове вбрання, навішай на себе намиста, золоті перстені, заушниці, зап'ясники та всякі перла і сідай біля мене на ліжко.

— Мій дорогий! Де мені тепер у голові до модерних уборів, коли ти дуже хворий.

— Ти, моє золото, зроби мені передсмертну волю,— просив її чоловік.

Жона вбралася й сіла біля хворого на край ліжка.

— Ну і що хочеш?

— Видиш, моя жоно, як ти прегарно виглядаєш і як я нужденно, а тепер має прийти ангел смерті, то, може, йому ти ліпше сподобаєшся...

79. — Біда буде тобі, корчмарю, бо вже село відбирає корчму від тебе. Саме буде її вести!

— Це як?! Коли все село буде корчмарем, то хто тоді питиме паленку, добрі люди?

80. — Дайте нам, будь ласка, фрич!..

— А що воно таке? — питає корчмар.

— Фрич? То вино, розведене водою.

— О! — дивується корчмар.— Все життя торгую розведеним вином, а досі не знав, що то — фрич!

81. Якийсь офіцер викликав корчмаря на дуель за образу честі. Коли прийшли на місце дуелі, офіцер сказав:

— Один із нас тут обов'язково лишиться.

— То ви лишайтеся тут, пане, а я собі піду геть,— відповів корчмар і пішов.

82. Вулицею йшов багатий пан. До нього привітався перехожий, це був Микола Шугай (Закарпатський опришок, народний месник).

— Пане, не скажете, на вулиці нікого нема?

Пан оглянувся й відповів:

— Нема.

— І якщо крикнути, ніхто не вчує?