Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

Ця вказівка неточна; південний рукав верхнього Євфрату (сучасний Мурадсу) справді протікає територією Вірменії, неподалік витоків Тигру; а джерела цього рукава знаходяться значно далі на схід. Стратеги прямували на північ, мабуть, у надії переправитися через Тигр і Євфрат біля витоків цих річок, там, де переправа не становила б труднощів.

Нічне чергування у грецьких військах поділялося зазвичай на три чи чотири вахти.

Область, заселена кардухами (сучасний Курдистан), визначається доволі точно завдяки відомостям, які подає Ксенофонт. Кардухи жили в гористій місцевості. Перси не змогли підкорити їх (див. кн. III, 5,16), але сатрап сусідньої з кардухами області іноді укладав з ними мирні угоди. Жителі Вірменії не будували поселень у прикордонній з кардухами області, остерігаючись нападів (див. кн. 1,4,1).

Прямі лохи — тактична побудова війська, яка відповідає колоні.

Греки вважали найтяжчим злочином залишення померлих без поховання. Тому після битви переможці й переможені укладали перемир’я для віддання трупів землі.

Спосіб зберігання вина, практикований на Сході і в наш час.

Найманці Кіра знову вступають тепер на територію (східну Вірменію), підвладну перському цареві, тому назустріч їм знову виходить перське військо під командуванням сатрапа Оронта.

Йдеться, мабуть, про плем’я мардів.

Тут мова йде про припонтійських халдеїв, які мешкали, ймовірно, недалеко від південно-східного узбережжя Чорного моря, по сусідству з колхами, у країні яких стояло грецьке місто Трапезунт.

Гіматій — плащ.

Узливання — вид безкровної жертви богам. Частина вина з чаші проливалася на землю, при чому прикликалися боги і підносилися молитви.

За свідченням Ксенофонта (Лаконська політія, 13, 8), у спартанських військах було прийнято на очах ворога заколювати козу, причому флейтисти починали грати на своїх інструментах, а всі воїни покладали на голови вінки.

Греки обожнювали явища і предмети природи, в тому числі і річки. Умилостивлювальні жертви приносилися богові річки для того, щоб він не протидіяв переправі.

Греки, мабуть, помилково прийняли притоку Тигра Бітліс за витоки Тигра.

Річка, яку Ксенофонт називає Телебоєм, очевидно, є південним рукавом Євфрата (сучасний Мурадсу). За нею починалася область західної Вірменії — сатрапії Перського царства, правителем якої був Тірібаз.

Перейшовши Телебой, греки, мабуть, вирушили на північний захід, а потім, після зіткнення з Тірібазом, прямо на північ, прагнучи якомога швидше пробитися через гори.

Греки мали звичай перед гімнастичними вправами намащуватися олією для надання шкірі більшої еластичності.

Амазонки — легендарні жінки-воїни, з якими зв’язані численні грецькі міфи.

Халіби — народність Малої Азії, трохи — народність Малої Азії.

Якби елліни йшли далі звідси у попередньому напрямку, то вони могли б швидко дістатися берега Чорного моря, яке знаходилося від них на відстані приблизно 150 км.

Комарх — сільський староста.

Окрім грошового податку, всі підвладні Персії області були зобов’язані сплачувати цареві данину натурою. Вірменія славилася своїми кіньми.

У деяких племен кінь вважався священою твариною бога Сонця, якого шанували греки під іменем Геліоса. (Див. Геродот (1,216)).

Комарх, мабуть, навмисне повів військо не на північ до моря, через країну халібів, а ще далі на схід, до верхнього Аракса. Коли обман був викритий і комарх сховався, то греки пройшли без провідника у тому ж напрямку ще 7 днів, поки не досягли Аракса, який називався в цих місцях Фазіс.

Найманці Кіра під час свого відступу через північно-східну частину Малої Азії двічі зустріли на своєму шляху халібів (див. кн. V, 5,1) у різних місцевостях: приморській і гірській частинах південно-східного Причорномор'я.

Гірське плем'я, яке мешкало у часи Ксенофонта, мабуть, у районі витоків Гарпаса.

Саме так іменуються племена, які проживали біля р. Фазіс, сучасної Ріоні. Але фазіани, згадувані в цьому місці «Анабазиса», — це, мабуть, плем'я, яке проживало у верхній течії Аракса, що теж у давнину був відомий під назвою Фазіс.