Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

Згідно із «вказівкою» Аполлона, особливим покровителем Ксенофонта під час походу був Зевс-Цар.

Див. кн. I, 3,1.

За віруваннями еллінів, їхнім верховним богом був Зевс, який, як і більшість інших богів і героїв, мав ряд епітетів (додаткових найменувань), які підкреслювали ті чи ті сторони його властивостей і могутності.

Ксенофонтові в той час було, мабуть, приблизно 30 років. Такий вік вважався в Афінах непідхожим для обіймання посади стратега.

Ксенофонт тут знову вдається до порівняння, запозиченого з області атлетичних змагань. Призи виставлялися для огляду перед початком змагань. Агонотети — організатори та судді змагань (агонів).

У багатьох східних народів, зокрема і в лідійців, не лише жінки, а й чоловіки носили сережки, що не було прийнято у греків.

Таксіарх — командир загону, найближчий помічник стратега.

За уявленнями греків, гість вважався недоторканим для господаря, поки він перебував під його дахом. Права гостя охоронялися релігією.

Чхання вважалося у греків доброю прикметою.

Мова йде про похід персів у 490 р., який завершився їхнім розгромом біля Марафону.

Похід персів на Грецію у 480—479 рр. Греки тоді розбили персів у морській битві біля Саламіну і на суходолі біля Платеї.

Трофеї — пам'ятники перемоги, які споруджувалися на полі битви після обернення ворогів у втечу. Буквальний переклад слова «трофей» — пам'ятник втечі. Трофеї зазвичай складалися із узятої у ворогів зброї, навішеної на дерев'яний стовбур чи стовп.

Лотофаги — лотосоїди — згадуване в «Одіссеї» Гомера (IX, 82-104 і XXIII, 311) міфічне плем'я, яке харчувалося солодкими, мов мед, плодами лотоса. Людина, скуштувавши вперше цей плід, нібито забувала батьківщину, батьківську оселю і родину і назавжди залишалася у країні лотофагів.

Ксенофонт висловлює тут давні прагнення греків до завоювань на сході.

За грецьким військом, як правило, йшли слідом великий обоз та обслуга (носії зброї, вантажу, наметів, майна воїнів). Сюди також входили ремісники, жерці, лікарі, полонені, погоничі тощо.

Каре будувалося таким чином, що попереду і позаду шикувалися фаланги, а по боках — колони. Всередині ж, під прикриттям війська розміщувалися легкоозброєні, обоз та обслуга.

У війську найманців Кіра на цьому етапі походу, за свідченням Ксенофонта, не було одновладдя. Стратеги були рівноправні, і всі питання вирішувалися ними на радах більшістю голосів.

У найближчі роки після закінчення Пелопоннеської війни переможці лакедемонці були фактичними господарями усієї Греції і користувалися найбільшою шаною серед громадян інших грецьких держав.

Військо продовжує іти на північ уздовж східного берега Тигра.

Критці вважалися найкращими стрільцями з луків серед греків, а родосці — найкращими пращниками.

Описані Ксенофонтом (V, 4, 7-12) руїни міст Лариси і Меспіли знаходяться в області стародавньої Ассирії. Лариса відповідає збереженим до нашого часу решткам міста біля Кала, а Меспіла — столиці Ассирії Ніневії. Крепіда — фундамент.

Це сталося за часів Кіра Старшого, який царював з 559 по 529 рр.

Можливо, що підставою для цієї легенди стало сонячне затемнення, що мало місце у цій місцевості у травні 556 р.

Ймовірно, гробниця одного з ассирійських царів.

Єдине місце, де згадуються скіфи. Як гадають учені, це слово — пізніша вставка редакторів.

Еномотія — підрозділ піхоти, кількістю приблизно 25 чоловік. Пентекостія — загін чисельністю приблизно в 50 чоловік.

Геродот також неодноразово згадує (VII, 223; VII, 22; 7, 56) про те, що воїнів перської армії підганяли до бою, до походу і до роботи силою — ударами батогів.

Найманці Кіра, рухаючись угору по Тигру, підійшли до місцевості (тепер місто Єзір), де шлях уздовж річки перетинають високі Курдистанські гори. Звідси й зупинка й вагання греків стосовно вибору дальшого напрямку шляху.

На території перської монархії мешкало багато племен, які, живучи у важкодоступних місцевостях не підкорялися цареві і не надавали своїх контингентів у перське військо. Такі області були в горах Малої Азії, у пустелях Аравії, Лівії, а також у степах Середньої Азії. Як розповідає Ксенофонт (кн. IV, 3), кардухи іноді вступали у зносини із сатрапом найближчої області й укладали з ним договори.