Гарлан Еллісон: Покайся Арлекіне — скрикнув Цокотун

Завжди існують люди, яких непутить: «До чого все це?» Усім тим, кого ятрять схожі питання, усім тим, кого треба ткнути носом, хто жити не може без правди-матки, присвячується:

«Люди у своєму загалі несуть державну повинність, головним чином, не як люди, а наче машини у тілах своїх. Вони військо постійне і ополчення, тюремники і жандарми, вони посполите рушення тощо. Здебільшого в чоловіка немає волі, ні що стосується свободи думки, ні що стосується свободи вибору; він є дерево, земля чи камінь; а дерев’яного боввана легше обробити. Такий не викликає довіри більшої, аніж опудало солом’яне чи кавалок болота. І оцінюють їх за мірилом кінським або ж собачим. І саме таких зазвичай вважають громадянами добрими. Решта, як-от більшість законників, державників та урядників, несуть державну повинність розумом своїм, і позаяк вони рідко тямлять між добром і злом, то часто без наміру прислужують Лукавому, геть ніби Господу Богу. І вже геть мало хто — наприклад, звитяжці, патріоти, мученики, реформатори у найкращому значенні слова і люди — несуть державну повинність совістю своєю, а відтак неодмінно чинять опір своїй країні, за що остання вважає їх ворогами».

Це самісіньке осердя. Тож почніть зараз із середини, а потім дізнайтеся про початок; кінець дасть собі раду сам.

Через те, що це був світ як світ, той світ, на який йому дозволили перетворитися, зо кілька місяців його вчинки лишалися поза бентежною увагою Хранителів Плавного Руху Машини, тих, хто здобрював найкращою оливою трибки та пружини культури. Аж поки стало очевидно: якимсь чином, якимсь робом він перетворився на лиходія, добродія, або ж навіть героя в очах (як то говорили серед Номенклатури) «емоційно нестабільного сегменту населення», і справу не доповіли Цокотуну та його юридичному апарату. Але на той момент (через те, що це був той самий світ як світ) вони вже не могли провістити його появи — рецидив недуги, давно забутої і несподівано об’явленої в системі, що, заслабка, давно позбулася імунітету — і дозволили йому стати реальністю. Тепер він набрав форми і суті.

Він став особистістю — чимось, від чого система була очищена багато десятиріч тому. Але ж ось вона, і ось він, персона, імпозантнішої не придумаєш. У певних колах, колах середнього класу, його вважали огидним. Вульгарним самохвалом. Анархістом. Безсоромником. Поміж інших він викликав лиш смішки — серед тих прошарків, де мислі коряться формі й ритуалу, скрупульозності та пристойності. Та в самісінькому низу, ой, в самісінькому низу, де людям завше бракувало своїх святих і своїх грішників, свого хлібу і своїх видовищ, своїх героїв і своїх лиходіїв, його вважали Боліваром; Наполеоном; Робіном Гудом; Діком Бонґом (Асом з асів) [3] Бонґ, Рíчард («Дік») Áйра (Bong, 24.09.1920, Сьюпіріор, Вісконсін, США — 6.08.1945, Норт-Голлівуд, Каліфорнія, США), на прізвисько Ас із асів, або Бінґ-Бонґ — майор ВПС США, пілот-винищувач шведського походження, найкращий американський ас періоду Другої світової війни (42 перемоги), воював на Тихоокеанському театрі бойових дій. Кавалер найвищої військової нагороди США — Почесної медалі Конгресу. Загинув під час випробування реактивного винищувача P-80 Шутінґ-стар, його смерть поруч із атомним бомбардуванням Хіросіми стала головною новиною дня. ; Ісусом; Джомою Кеньяттою [4] Кенья´тта, Джóмо (Kenyatta, бл. 1894 р., с. Ічавері, Ґатунду, Британська Сх. Африка — 22.08.1978, Момбаса, Кенія), «Палаючий Спис, Світло Кенії», уроджений Камау ва Муїґаї — східноафриканський громадський і політичний діяч, етнічний кікуйю, фундатор кенійської державності, перший прем’єр-міністр (1963–1964) і президент (1964–1978) цієї країни. Не позбавлений типових вад постколоніальних державців, усе ж таки зміг перетворити Кенію на регіонального лідера, вберіг її від серйозних конфліктів на етнічному, ідеологічному та релігійному ґрунтах. .