Гарлан Еллісон - Покайся Арлекіне — скрикнув Цокотун

А на самісінькій верхівці — де будь-який дрож чи вібрація погрожує скинути всіх заможних, могутніх та вельможних із їхніх сідал (геть наче Катастрофічного Келлі [5] Кéллі , Éлвін «Катастрофа» (‘Shipwreck’ Kelly, 13.05.1893 (?), м. Нью-Йорк, Нью-Йорк, США — 11.10.1952, там же (?)) — американський трюкач, який у 1920-х рр. прославився тим, що міг днями сидіти на тонкій жердині із кріслом нагорі біля якої-небудь установи, чим приваблював до неї увагу, чим і заробляв гроші на життя. під суспільним прицілом) — його вважали загрозою; єретиком; бунтівником; ганьбою; небезпекою. Знали його по всій вертикалі, в глибині самісінької душі, але важливі реакції відбувалися тільки високо нагорі і далеко внизу. На самісінькій верхівці і на самісінькому дні.

Отже, таким чином його справа, разом із його хронокарткою табельного обліку та кардіоплатою опинилися в кабінеті Цокотуна.

Цокотун: набагато вище метра вісімдесяти, в основному мовчазний, тихий чоловік, що тирликає, коли все йде час-як-треба. Цокотун.

Навіть в ієрархічних закапелках, де народжувався страх, де страх не відчували, його називали Цокотуном. Щоправда, тільки поза очі.

Людину ніколи не звуть ненависним ім’ям. Особливо тоді, коли ця людина із-за своєї машкари спроможна вкорочувати хвилини, години, дні й ночі, роки вашого життя. Не поза очі його звали Магістром Хронометражу. Так було безпечніше.

— Це те, що він із себе уявляє, — щиро тихо мовив Цокотун, — але ж кого він із себе уявляє? На хронокартці в моїй лівій руці тільки ім’я, назвисько того, чим він є, а не ким він є. Кардіоплата в моїй правій руці теж має ім’я, не кому його дали, а лиш чому його дали. І перш ніж коротити йому віку за законом, мушу знати, ким є той, чим він є.

— Хто цей Арлекін? — спитав він у своїх підлеглих, усіх своїх нишпорів і рубак, комуносів та стукачів, і навіть міньйозів.

Куди й поділася плавність його мови, деренчання слів — це вам не час-як-треба.

Проте ніхто ще й ніколи не чув од нього такої довжелезної промови за один раз — його підлеглі: ані нишпори, ані рубаки, ані стукачі, ані комуноси, от тільки не міньйози, які взагалі мало що й коли знали. Метнулися шукати навіть останні.

Хто такий Арлекін?

Високо вгорі над третім рівнем міста він скоцюбився на гучливому алюмінії рамкової платформи вітроплава (тьхух! а як же, вітроплава! бульбопланера — й не більше — з абияк склепаним буксирувальним вушком) і придивлявся до акуратної мондріанівської забудови [6] «…придивлявся до акуратної мондріанівської забудови…» — тобто, очевидно, нерівномірної прямокутної, забарвленої у три основні кольори. Мóндріа(а)н, Пíтер («Піт») Корнéліс (Mondria(a)n, 7.03.1872, Амерсфорт, Утрехт, Нідерланди — 1.02.1944, м. Нью-Йорк, Нью-Йорк, США) — нідерландський маляр із національної школи абстрактного мистецтва «Де стель», яку заснував разом із Тео Ван Дусбурґом (1883–1931). Власну творчу манеру, побудовану на використанні основних кольорів та сітки з вертикальних та горизонтальних чорних ліній, називав неопластицизмом. Помер від пневмонії. унизу.

Десь поруч — лунало розмірене «лівою-лівою» зміни, що взута у кросівки маршувала до заводу роликових вальниць Тімкіна о 14:47. Хвилиною пізніше — рівно — він почув тихіше «правою-правою» п’ятигодинної (нічної) зміни, що стрункими лавами верталася додому.

Риси його засмаглого обличчя розпливлися у розбишацькому вишкірі, а на щоках із мить з’явилися ямочки. Пошкрябавши рудувату чуприну, він здригнувся у своєму блазнівському костюмі, наче ладнався до чогось такого наступного, потім натиснув важіль і пірнув із вітроплавом униз, прогнувшись під вітром. На бриючому польоті він прослизнув над спішохідними переходами, кинувши машину заледве на висоту якоїсь пари метрів, примудрився наполохати торочки модниць і, запхавши бецмани у свої капловуха, висолопив язика, пустив очі під лоба та як розхайдохався. Сяка-така, а все ж таки диверсія. Одна зі спішоходів задріботіла й перечепилася, розкидавши довкруж і навсібіч усі свої пакунки; ще одна обмочилася, а третю настільки занесло з перехнябом, що лакеям довелося зупиняти автомат спішохідної доріжки, поки жінку приводили до тями. Сяка-така, а все ж таки диверсія.

А він заломив віраж на свіжому тиховії, і сліду його не стало. Гей-гоп.

Облетівши карниз Дому хронометричної науки, він розгледів нову зміну, що якраз умощувалася на спішохідній доріжці. Вишколеними кроками, ощадливо рухаючи ногами, люди шикувалися на повільній смузі (наче той кордебалет із допотопних фільмів Базбі Берклі [7] Бéрклі Íнос, Вíльям («Бáзбі») (Berkeley, 29.11.1895, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США — 14.03.1976, Палм-Спринґс, Каліфорнія, США) — американський кінорежисер і впливовий хореограф-постановник різноманітних м’юзиклів та шоу-програм. У своїх виставах використовував численні масовки із танцівницями, котрих шикував у складні рухомі геометричні фігури, які часто фільмував згори. кінця 30-х років), страусиними переступами добиралися до експрес-лінії і конвеєрним способом рушали геть.