Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

— Не треба! — Фатих злякався, як раббі Нехемя буде жити без язика.

— Нічого, мені пришиють зміїний, — пожартував Коен. — А тепер піду. Ні, не язик різати. Додому. До Малки й одинадцяти коеняток. Треба ж їх піднімати.

— Ви тримайтеся, хахам-баші, — сказав на прощання Фатих. — Турки на вас зла не мають.

— Ще не вистачало євреям з турками зчепитися, тоді вже усім кінець би настав, — кволо посміхнувся Коен.

Дощ посильнішав, і зелене полотнище джихаду, що не відбувся, висіло мокре. Подзенькуючи браслетами, Поганкою пройшла Ясмина, тримаючи на руках товстощокого Ахмеда. Раббі Нехемія Коен швидкими кроками пішов назад у ґетто. Після розмови з Фатихом він уперше відчув, що не все ще втрачене.

Варта дозволяла Шабтаю Цві трохи пройтися витоптаним в'язничним двориком, але лише тоді, коли начальство не бачило. Решту часу він проводив замкнений у верхньому ярусі вежі Балшіга. Розжалуваного Месію виводили темними сходами в стиснутий простір, відгороджений високими стінами. Унизу була іржава, щільна земля, а вгорі — неможливо блакитне небо. Зрідка по кам’яній стіні проповзала мідна ящірка, зупинялася, занепокоєно піднімаючи маленьку зміїну голівку і, мимохіть подивившись на Шабтая, втікала.

Ні кущика, ні деревця, ні квіточки. Тут, на политій кров’ю страчених за погану поведінку в’язнів землі, навіть трава не росла.

Але одного разу в залізні ворота тюремного дворика постукав дервіш ордену Ходжі Бекташі. Весь у пилюці, обірваний, із ціпком у смаглявій руці та гострій шапці, на якій навіщось пришита яскрава ганчірка. Лахміття дервіша підперізувала жива змія, що тримала у витонченій пащі довгу вервицю з чорного агату.

Дервіш чемно вклонився стражникам і сказав:

— Мир вам.

— Мир тобі, добрий мандрівниче. Кого шукаєш у нашій похмурій темниці?

— Мені потрібен Хизр, — відповів дервіш.

— Такого не тримаємо, — заперечив стражник. — У нас є тільки Азіз Мухаммед Цві, злочинець, що зазіхнув на владу султана.

— Він і є Хизр, — упевнено мовив дервіш. — Дозвольте мені його побачити.

Стражники порадилися й обережно впустили дервіша на подвір’я в’язниці. У віддаленому куті він побачив високого, гарного чоловіка.

Промені сонця падали так, що зелений халат і зелений тюрбан Шабтая Цві здавалось, випромінювали чарівне сяйво.

Таємний учитель Муси, у ряді юдейських та мусульманських езотеричних трактатів, на ймення Хизр, заступник усіх шукаючих Світла, муж, одягнений у зелене . Ніхто не знає, хто він. Забутий пророк?

Існує повір’я, що Хизр живе стільки ж, як і Вічний Жид. Він пам’ятає єгипетських фараонів, встигнув славно погуляти із самим Іскандером Зулькарнайном [33] Олександром Македонським. в Середній Азії. На зламі епох, коли вмирають останні розумні люди, й допитливим юнакам стає не від кого черпати знання, Хизр приходить у цей світ. Зустріти чоловіка, вбраного в зелену одежу, дано лише одиницям. Хизр з’являється, коли його перестають чекати. Його не кличуть — Хизр приходить сам, у найбільш невідповідний для цього момент.

Дервіш упав перед Шабтаєм Цві на коліна.

— Святий учителю Хизр, поділися із мною своїм світлом! — заблагав він. — Я й не мріяв тебе побачити…

— Бідний дервіше, — лагідно мовив Шабтай, — встань з колін. Великим не потрібні приниження малих. Встань, встань! А то змію свою задушиш.

Дервіш підвівся, шанобливо й зі страхом дивлячись на Шабтая. Жива змія теж цікаво дивилася йому під ноги, виблискуючи чорними намистинами очей. Вервицю з пащі вона не випустила.

— Я навчу тебе, — пообіцяв Шабтай Цві, — тільки вір мені, як віриш собі. Може, мої слова й вчинки видаватимуться тобі чудернацькими, не бійся.

Як звати твою змію, дервіше? — запитав Шабтай.

— Мою змію?! — здивувався той. — Ніяк не звати.

— Не можна так, — мовив повчально єретик. — Адам дав імена всякій тварині, включаючи хробаків, а ти не спромігся підібрати ім’я змії, яка підтримує твою стару одіж. Я назву її Шфифон.

— Шфифон — гарне ім’я для моєї гадючки, — усміхнувся дервіш, що залишився поки що безіменним. Учитель Хизр йому сподобався.

…Так Азіз Мухаммед Цві став наставником одного дервіша, учні якого потім створили новий орден, водночас мусульманський та юдейський. Влітку 1675 року Шабтай Цві відправив цього дервіша проповідувати до Львова, щоб той відшукав Леві й підготував ґрунт для відкриття нового текке (обителі) на околиці міста. Дервіш із радістю узявся виконувати доручення того, кого він цілком щиро вважав Хизром.