Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Тому, втомившись зустрічати несхвальні погляди на Староєврейській вулиці, Нехемія зайшов у двір родини Кепе. Як звичайно, він зайшов до крамниці Селіма подивитися, не чи привезли нову партію манускриптів і чи не завалялися рідкісні речі єврейської старовини. Купувати, щоправда, Нехемія Коен не збирався: грошей у нього вже не було. Однак зрадити своїй звичці він не збирався. Зателенькав дзвоник, скрипнули незмащені дверні завіси, і раббі проковзнув у приємні напівсутінки.

— Салям алейкум! — це Фатих підмінював хворого батька.

— Алейкум ассалям! — відповів Нехемія. — Фатиху, як здоров’я шановного Селіма?

— Як і раніше, хахам-баші [31] Титул головного рабина в мусульманських країнах, а також шанобливе звертання до старійшини у євреїв-сефардів та караїмів. , — сказав Фатих, як і раніше…

— Я більше не хахам-баші , — виправив його Нехемія, — кличте мене тепер просто хахам …

— Ну що ви! — Фатих здивувався. — Я ще хлоп’ям бігав по Поганці, дражнячи котів, а ви вже були хахам-баші. Залишайтеся ним і тепер. Для нас раббі Нехемія Коен завжди хахам-баші. А чвари між євреями — явище тимчасове.

— Спасибі, втішили, — рабин смутно зітхнув. — Знаєте, яку кару страту вони мені вигадали? З’їсти власного язика, підсмаженого на оливі зі спеціями!

— Жах! — Фатих уявив, як шкварчить розпечена олія, а посеред великої пательні корчиться шмат м’яса, що був колись славнозвісним язиком Нехемії Коена. — Це вони за вашим законом придумали, по шаріату Муси [32] Назва збірки юдейських релігійних законів у мусульманській традиції. ?

— З глупства, — відказав раббі, — шаріат тут ні причому. Відкопали якийсь сумнівний трактат, нібито один рабин у Ємені 300 років тому засудив іншого рабина за наклеп до цієї витонченої страти. Єменська школа взагалі дивна, вони й свинець вливають в горлянку за порушення клятви, і камінням побивають за блуд.

Раббі помовчав трохи, а потім додав:

— Боюся, що потім ця відмінність приведе до більших лих. Наче бачу хлопчика, із пристойної єменської родини, який… ні, не буду псувати вам настрій, Фатиху, не буду.

— Ви бачите майбутнє?

— Не бачу, а передбачаю. Наївно було б сподіватись від поганого насіння гарних паростків.

— Так… — Фатих подивився у вікно. Над входом у крамницю дрібний львівський дощ поливав зелене полотнище з білою арабською в’яззю, що означає — джихад Ляхистану оголошений . — Був час, я теж мріяв про славу й от до чого прийшов: як жили під християнами, так і живемо. Нам знову податки підняли…

— І нам.

— Собєському дорого обійшлася ця перемога, от і дере з усіх.

— Мені не себе, мені Львова шкода, — вимовив раббі Нехемія. — Століття за століттям тут селилися кращі каббалісти Європи, створювали дивовижні книги, навчали своїх синів. В убогості, приниженнях, під наглядом бузувірів, вони відкривали таємниці Творіння, вдягаючись не в оксамитову мантію із золотими зірками, а в убоге рам’я, поцятковане дрібними дірочками.

Ми не завжди знаходили олії, щоб підсмажити на обід шматок риби, зате заправляли найкращою маслиновою свої ханукальні світильники й більші менори в синагогах. А зараз я, старий, стою вже перед судною брамою і з жахом бачу, як євреї божеволіють, лаштуючись витратити дорогу олію на смаження мого язика…

Фатих зніяковіло мовчав, стоячи за прилавком.

— Це моя провина, — продовжував раббі Нехемія, — я винен у тому, що дожив до такого. Треба було мені вмерти. Осман Седе мав рацію, пропонуючи мені повіситися на своїй кольоровій мотузці…

— Не кажіть так.

— На жаль… Юдейський Львів прославиться на віки не осягненням Каббали, а чварами. Ми щодня когось засуджуємо, комусь оголошуємо херем, лихословимо про когось. Ми євреї, народ розкольників. От ви, мусульмани, одностайні. Як джихад Собєському оголосили, піднялись всі до одного й кинулись туркам допомагати. А ми дві години в синагозі Нахмановичів сперечалися, ледь за бороди не смикали, кого підтримати, поляків чи турків?! Здається, в арабській мові є слово, схоже на наше прадавнє « питнот », чвари?

— Фітна — чвари, — згадав Фатих.

— Саме так. Львів буде містом фітни . Не тільки єврейської — загальної. От що мені болить найбільше. Так хочеться миру, спокою, згоди!

— Тому ви Шабтая Цві назвали злочинцем?

— Так. Боявся, що, як поверне він Ізраїльське царство, почнеться війна з турками, арабами, персами. Я вважав Шабтая авантурником. Б-г свідок, я помилився. І за це дійсно треба язик відрубати…