Марина Гримич - Еґоїст

«Що повинен сказати чоловік жінці, яка повідомила йому, що чекає дитину? „Я люблю тебе“? „Я щасливий“? Чи ще щось? Як дивно! Я дорослий мужчина. Я прожив чи не половину свого життя, однак нічого не знаю про це саме життя. Я не вмію робити елементарних речей».

Георгій стояв на вулиці під своїм під'їздом і дивився на вікна своєї квартири. Звечоріло. На тлі вікна з'явився силует Євдокії. Вона визирнула із-за фіранки і побачила його. Він помахав їй. Вона також відповіла йому легким помахом руки.

Євдокія була в його піжамі. Її обличчя трохи припухло від сліз. Невже так пізно? Георгій подивився на годинник. Навіщо він примусив її стільки чекати? До того ж, у перший день, коли дізнався про те, що стане батьком. Йому стало соромно. Чоловіки інколи бувають дуже жорстокими до жінок, хоча часто це відбувається від незнання, від нерозуміння, від власного чоловічого еґоїзму. І справді. Замість того, щоб кинутися їй на шию від звістки, що він стане батьком, він холоднокровно пішов на роботу, зробив усі свої справи і, не поспішаючи, повернувся додому. Добре, що Ірина Марківна вручила йому в руки букет. Інакше він би зараз виглядав абсолютним ідіотом. Ніжно-рожеві патлаті пружні хризантеми навіювали сентиментальний настрій. Георгій стояв перед вагітною жінкою не як сильний мужчина, а як слабка дитина, на яку новина упала, як сніг на голову, і вона не знає, що з нею робити. Чоловік дивиться безпорадними очима і, замість того, щоб дати жінці те, що вона чекає від нього — чоловічої сили, плеча, підтримки, — сам просить від неї того ж.

Георгій уткнувся у плече Євдокії і мало не заплакав з безпорадності. Він згадав молодого красивого Андрія Браницького, старого, проте не менш красивого Османа-огли, згадав про маленьку істоту в жіночому лоні.

«Я поводжуся, як хробак? Так. Чому? Адже чоловік має бути сильнішим від жінки! Але психологами давно вже доведено, що чоловік міцніший від жінки лише фізично, психологічно вона сильніша. Наприклад, участь чоловіків у війнах зовсім не свідчить про їхню силу. Навпаки. З них легше зробити солдатів, зазомбованих виконавців смертної кари. Жінка, навіть пройшовши бойову підготовку, перш ніж убити людину, подумає: а чи варто задля всіх тих політичних ідей, які витворили кабінетні козли, позбавляти іншу людину життя тільки за те, що та думає інакше? Саме тому з жінок виходять погані солдати, а не через фізичні дані чи репродуктивні функції. В жінці інстинкт самозбереження діє не на рівні особистісному, а загальнолюдському. Її важче зазомбувати. Саме тому жінки не воюють». Ось і зараз: не він — чоловік — заспокоїв і пожалів слабку вагітну жінку, а вона його погладила по голові і промовила:

— Не переживай. Все буде добре!

Вочевидь, через безглуздість ситуації Георгій та Євдокія в одну мить, мов по команді, розсміялися. Це зняло незручність моменту, і все стало на свої місця.

Георгій з цікавістю розглядав Євдокію у власній піжамі.

Узагалі вона дуже любила чоловічі речі. В її гардеробі не було спідниць — лише штани, за винятком, звичайно, «маленької французької сукенки». Справжнім відкриттям було те, що вона користується чоловічими парфумами. Спершу вона приховувала від нього це, однак він дуже скоро «унюхав» своїм чутливим носом. Коли Георгій спитав Євдокію: навіщо? — вона знизила плечима: мені так подобається. На відміну від колишніх Георгієвих коханок, вона була дуже лаконічною, точніше, вишукано лаконічною. Вона не користувалася косметикою і, здається, взагалі не стежила за собою: не відвідувала, як личить світській леді, косметичних салонів, фітнес-клубів і всього іншого, однак при цьому вона виглядала в кілька разів свіжішою й ефектнішою від його попередніх жінок. У чому її секрет? Євдокія часом могла зігнорувати манікюром, проте її маленькі пальчики з маленькими акуратно підрізаними нігтиками («ніхтиками» — написали б у минулому столітті фонетисти і були б праві!) хотілося поцілувати більше, аніж Алісині довгі сильні пальці з довгими нігтями. Євдокія не зважувалася і не слідкувала за калоріями, проте це не позбавляло її принадності, навіть тоді, коли вона за останні місяці проживання з Георгієм набрала ваги. «Ми любимо наших рідних за їхні вади більше, аніж за їхню ідеальність».

Зараз, з підкасаними холошами і рукавами, з короткою стрижкою Євдокія виглядала розбишакуватим хлопчиськом, тим самим хлопчиськом з Андріївського узвозу радянських часів, який гасав пустирями у своїй дворовій шайці.