Марина Гримич - Магдалинки

Через якийсь час майже одночасно у Сашки народився маленький Соприка, а у Славки — маленька Драгомарецька. Сергієва мати, зазирнувши у згорток з немовлям, сказала: «Не знаю, хто ти, але не Драгомарецька. Це факт!» Проте від виховання онуки не відмовлялася. Дівчинка жила то в неї, то в Славчиної матері.

Після того, як Сергій наполіг записати малу Драгомарецьку Сашею, магдалинки запідозрили, що Дамою Серця Драгомарецького була саме Сашка. Однак сама вона в це не вірила, тож прожила зі своїм підполковником, а нині ґенералом, у нелюбові довгі роки, нещадно випалюючи з серця Сірожу.

Інформація для роздумів

Товариство Магдалини — таємна організація, принаймні так здавалося її учасницям. Дівчата витатуювали у себе на плечі нотні лінійки з нотою «сі». Потім ухвалили статут товариства, головною ідеєю якого була війна з чоловічою статтю, а першим пунктом було слово «Іґнорація». Цю першу заповідь кожна з членів товариства трактувала по-своєму. Якщо літаюча Ксеня суворо берегла свою дівочу цноту, іґноруючи приземленість інтимних стосунків, то Слава, навпаки, намагалася мати якомога більше чоловіків і цинічно їх кидати, виявляючи саме цим свою іґнорацію чоловічої статі. Що ж до красуні Віки, то вона просто фізично не переносила чоловіків, вона носилася зі своєю фригідністю, як з писаною торбою, а кожного разу, якщо комусь щастило затягти її в ліжко, вона закінчувала тим, що блювала в унітаз. Тобто вона і не відмовилася від сексу, як Ксеня, і не зловживала ним, як Слава. Вона використовувала його «для справи», насправді ж відчуваючи справжню фізичну огиду до нього. Саша першу заповідь товариства виявляла в тому, що нещадно і якось по-особливому зверхньо командувала своїм Ґенералом удома, а на роботі — своїми підлеглими, користуючись тим, що у чоловічому колективі військового госпіталю вона була найкращим хірургом.

Отже, того нещасливого суботнього дня початку грудня, з якого, як уже казалося, все й розпочалося, дівчата сиділи голі й напівголі на мармурових лавках серед ароматного негарячого пару, час від часу обливаючись холодною водою, що стікала з чотирьох мармурових лев’ячих пащ. Вони вели мляву розмову про те, як тяжко переноситься черговий зламний момент у їхньому житті. — У мене позавчора помер Лермонтов, — схлипнула Слава, маючи на увазі одного зі своїх семи котів. — Хоч характер у нього був найпаскудніший, проте я проплакала всю ніч. А Байрон, — уявляєте, дівчатка! — цей смугастий романтик Байрон так жалібно нявчав! Я мало не збожеволіла! Так було моторошно! Тепер їх шестеро. Погане число. Нещасливе…

Слава витерла сльози куточком простирадла, яким прикривала свої розкішні форми.

— А я три дні конаю від мігрені, — жалібно проскиглила маленька Ксеня.

— Це гормони, — із знанням справи сказала лікар Саша. — Я теж від них страждаю.

Усі четверо дівчат важко зітхнули.

Віка лежала на мармуровій лавці у позі, в якій звикла позувати художникам — на боці. Вона прискіпливо роздивляла своє голе тіло і скрушно хитала головою:

— Скоро старість! Як швидко минає життя! Все важче й важче тримати своє тіло в ідеальному стані!

— А що таке ідеальний стан? — завелася повненька Слава. — Ти думаєш, ти маєш ідеальні форми? Так? А я думаю, що це в мене ідеальна фігура!

— Дівчата, ну досить! Знову за рибу гроші! — мляво розборонила їх Саша. — Скільки вас знаю, на одну й ту ж саму тему сваритесь!

— Та я їй нічого такого не сказала! — холодно стенула плечима Віка і повернулася на спину, закинувши одну довгу ногу за іншу.

— Ви бачили вчора інтерв’ю з Нашим? — перевела мову на іншу тему Ксеня. Однак ця тема виявилася ще дражливішою.

— Ну що, він знову розпинається про мораль? — роздратовано пирхнула Саша.

— Угу! — байдуже кивнула Дюймовочка Ксеня.

— Дівчата! Скільки можна про цього придурка! — простогнала Віка і перевернулася на живіт, обхопивши голову руками. — І без того гидко. Мені так погано: Туманський узяв на роботу двох натурниць по вісімнадцять років. Це він прозоро натякає на мій вік. Мовляв, іди, старенька, на пенсію. Дай дорогу молодим!

— Тобі давно час зайнятися чимось іншим! — сказала Саша і додала. — Потри мені спинку, — і дала Віці мочалку. — Може, покликати Мухамеда, хай нам пілінг зробить? — запропонувала вона дівчатам.

— Не варто! — сказала Віка. — У нас же сьогодні тайський масаж.

— Правильної — сказала Саша. — Без надмірностей.

— А щодо того, щоб зайнятися чимось іншим, — після паузи озвалася Віка, повертаючись до попередньої теми, — то я ж нічого більше не вмію робити!