Марина Гримич: Магдалинки

Кривава, можна сказати, артеріально-кривава машина з побитою «мордою» і прим’ятим «задом», врешті-решт утративши надію бодай цього разу стати в пристойну позу, неоковирно застигала по діагоналі, і звідтіля вилізала на межі нервового зриву ще одна приваблива особа жіночої статі у розквіті літ. Вона мала каштанове розпущене волосся, перетягнуте шкіряним обручем. Білі пухкі руки були в срібних і шкіряних браслетах. На білих пухких пальчиках — безліч срібних перснів найрізноманітнішої форми. На пишних білих грудях — до десятка різних срібних ланцюжків, шкіряних плетених вервечок, кулонів, оберегів, хрестиків і всякої такої всячини з художніх салонів України. Довга спідниця з пацьорками і якась накидка або шаль (також з пацьорками) скрадали обриси її білого пухкого тіла. За кілька кроків до входу вона жагучим поглядом дивилася у вікно на охоронців, загадково посміхалася і ледь помітно махала ручкою. Ті їй відповідали тим самим, проте без надмірного ентузіазму.

Інформація для роздумів

Слава. Народилася в Києві. Фігура — ренесансна. Сексапільна. Має жагучий погляд і млосні рухи тіла. Освіта — вища філологічна. Поетеса. Зовнішність — богемна. Між двома пухкенькими щічками — коралові пухкенькі губки. Характер — безалаберний, екзальтований. Улюблений колір — чорний. Улюблений тип чоловіка — «чим орангутангіше, тим краще». Партійне прізвисько — Ейнштейн. Отримала за те, що, коли вип’є, завжди каже: «В коханні я — Ейнштейн». Життєве гасло: «Кохання — понад усе». Розлучена. Має майже дорослу доньку Сашу Хобі — домашні тварини: семеро котів і великий рудий коллі Фюрер.

Четверо жінок зустрічалися у великому мармуровому залі турецьких лазень. Це були чотири нерозлучні подруги, чотири колишні однокласниці з французької спецшколи, члени і таємного товариства «Магдалина», яке вони створили по закінченні школи на знак протесту проти жорстокої і несправедливої долі.

Тієї зимової суботи, від якої, можна сказати, все й почалося, вони були всі, як на гріх, у поганому гуморі. Настав кризовий момент їхнього життя, який періодично настає в житті кожної людини, незалежно від статі і соціального статусу. А оскільки всі члени товариства Магдалини (або, як вони себе називали, «магдалинки») народилися в один рік, то й злами у їхньому житті відбувалися одночасно.

Під час кризових моментів з кожною з них відбувалася приблизно одна й та ж сама історія. Красуня-натурниця Віка уявляла себе смертельно хворою і лягала до лікарні санаторного типу в неврологічне відділення. Там вона проходила курс лікування, що складався із вітаміну В, заспокійливих ванн, масажів, сеансів психотерапевта і прогулянок у сосновому бору.

Ґенеральша Саша під час депресії вилизувала і вишкрібала й без того бездоганно вимиту квартиру, доводячи всіх своїм санітарним терором до істерики.

Дюймовочна Ксеня вдавалася до релігії. Щораз іншої. Востаннє вона звернулася до дзен-буддизму.

А поетеса Слава поринала в глибокий запій і водночас, якщо щастило, в загул.

Згадані перипетії справляли не найкращий вплив на їхнє здоров’я — і фізичне, і душевне. Однак з цим не можна було нічого вдіяти. З цим неможливо було боротися. І навіть члени їхніх сімей — аж до ґенерала Соприки, Сашиного чоловіка, покірно чекали закінчення кризового періоду.

Щоразу під час життєвого зламу серед членів товариства Магдалини розпочиналася дискусія на тему «ну, чому ми такі нещасні?», «чому наше життя не склалося?» А головним завжди було традиційне російське запитання «Хто винен?», на яке існувала однозначна відповідь: «Сірожа».

Інформація для роздумів

Сергій Драгомарецький, він-таки Сер, він-таки Серж він-таки Серго, він-таки — Сірожа. Народився у Києві. Чоловік у розквіті сил. Однокласник усіх чотирьох членкинь товариства Магдалини. Фатальний мужчина. Освіта — вища дипломатична. Працює високою посадовою особою, ВІПом. Утретє одружений. Має доньку Сашу від першого шлюбу зі Славою. Характер потаємний, незрозумілий. Улюблений колір — білий. Життєве гасло невідоме. Хобі — подорожі світом.

Сергій Драгомарецький був справді фатальною особою, принаймні в житті членкинь таємного товариства Магдалини. У школі четверо дівчат були закохані в нього. А він, будучи в душі актором, повсякчас грався з ними в любов: то з усіма разом, то з кожною поодинці. Він завжди дражнив їх тим, що читав свої пафосні вірші, присвячені «божественій дамі серця», ніколи не розкриваючи таємниці — хто ж вона насправді. Кожну з дівчат періодично охоплювало чуття того, що саме вона — об’єкт обожнювання Драгомарецького. І через якийсь час кожна з них гірко розчаровувалася. Дівчата сварилися, мирилися між собою, залежно від того, хто на теперішньому етапі перебуває в більшому фаворі в юнака. Часом підозри щодо ролі «дами серця» падали навіть на молоденьку вчительку біології Інну Михайлівну, яку Драгомарецький на уроках з анатомії доводив до збентеження своїми розпитуваннями про розмноження ссавців.

Читать дальше