Любко Дереш - Намір

– Якщо ти відважуватимеш кожне своє рішення, як алмазний пісок, дрібка за дрібкою, рішення приведуть тебе до самого серця таємниці. У місце і час, де твої накази і рішення самому собі можуть стати наказами дійсності. Тоді ти побачиш вузький, але єдиний прохід на Свободу, у Дійсність, де немає минулого, немає майбутнього. Є тільки вона одна, оголена й неприкрита Свобода. Вона – і твоя Воля…

Я стрепенувся, вихлюпнувши трохи води з піною на кахлю. Гоца підняла здивовано брови.

– Из еврісинк олрайт?

Я кивнув, але серце все одно калатало. Перевів дихання. Короткі сни дуже яскраві.

– Дай я тебе поцьомаю, пташенятко моє, – сказав я, і ми змінили позу у ванні з валета на класичну: чоловік зверху, жінка знизу. Наші язики лобизалися у спільній слині, її пальці почісували мої сідниці, а я ніжно, як тільки міг, торкався її тугих груденят. Коли наші уста розклеїлись, води у ванні помітно поменшало, розхляпавшись по підлозі, а я уже був напружений до краю. Вона відповіла пошепки:

– Давай вилазимо… У ліжку продовжимо. Я тобі зроблю щось приємне…

Кохатися без страху, без перешкод, без надій на пощаду. Скидати маски.

Якби я навчився жити так само щиро, як і кохатися з нею. Жити пристрасно, викладаючись до останку, жити без остраху втратити, збідніти. Жити без жалю, жити на гребені хвилі, на кінчику головки, жити без сорому, цілеспрямовано, бурхливо, електрифікуюче. Гоца Драла – це та, ким хотів бути я. У її товаристві здавалося, що і я зможу стати палким до життя, зможу стати таким сердечним, зможу бути бурхливим у порожнечу, бути красивим перед обличчям Ніщо.

Відтоді наші стосунки з Гоцою складалися більш ніж вдало.

Гоца була рідкісною людиною, товариство якої можна і треба вважати рафінованим, бо як не вона рафінована, то хто тоді? Від спілкування з нею ніколи не бувало похмілля, як часто трапляється, коли водишся з іншими. Таку дівчину інакше, як «породистою», й не назвеш. Але за світською компанією вона не пропадала. В мене склалося враження, що Гоца капітально пересичена власною вишуканістю, пересичена високими розмовами і тонкими інформаціями. Для неї в житті наступив період, коли більше не можеш брати, натомість мусиш віддавати. І, боже, як вона мене обдаровувала! Ніхто ще не ставився до мене з такою уважністю, любов’ю та й просто приязню. Бути з нею – свято. Слухати її – чиста втіха. Так, як вона підбирала слова, як вона маневрувала темою, розставляючи акценти й паузи, не вмів ніхто. Вона – барвиста й бурхлива. Енергійна та екологічно чиста. Після Гоци Драли з іншими було прісно й нецікаво, а вже напевне – токсично. Коли вона зникала, я знову опинявся перед світом людей, де всі забули, що вони сплять.

Зі щирим подивом я виявив, що між нами не багато не мало сім років різниці. Я вважав, Гоца поводиться трохи досвідченіше на свій вік, бо іноземка. Ну, думав, від сили на два роки старша. Гоца теж була заскочена, довідавшись, що мені всього 20. Гадаю, це треба сприйняти за комплімент – як послухати Гоцу, то неголеним я скидався на зовсім конкретного мужика, ги-ги-ги.

А тепер поговоримо відверто. Мені стало кількох поглядів, ще коли ми перетнулися вперше, аби на рівні інтуїції зрозуміти: ця людина готова прийняти мій шлях. Вона – з того ж тіста, що і я. Гоца вже передчувала те, що безпосередньо бачив я. Вона стане мені чудовим компаньйоном. О так, у нас попереду довгий-довгий шлях, і так чи інак він розпочнеться зі сцени моєї пам’яті.

Ще не розказавши Гоці нічого секретного, я поволі готував її морально. Робив це без поспіху. Наразі мав чим із нею зайнятися, надто ж зараз, коли кафешні баришні пояснили, що значить «бути на таблетках».

Наші стосунки стали по-справжньому щирими, – це стало зрозуміло під час однієї з наших зустрічей. З’явилося передчуття одне одного. Вгадування думок, синхронні вчинки. Телепатія на рівні ще не сказаної фрази. Більше не потрібні були маски, хіба як забавок у нашому театрику інтиму.

Останні мої сумніви щодо того, розповідати Гоці про пам’ять чи ні, розвіяли саме її картини. Більшість її робіт були створені у студії біля Монреаля, куди вона спеціально приїжджала працювати через особливе освітлення, яке там було.

У Львові ж Гоца малювала нечасто. За час нашого знайомства – тільки двічі. Ті два згадані вище малюнки вона виконала на ґрунтованому полотні однакового формату 132 на 132 см, послуговуючись головно чорним і блідо-блакитним та тонкими лініями пшенично-рудого. Мабуть, роботи були її найкращими. З них сходило світло.