Любко Дереш - Архе

Своєю появою десь між пермом і тріасом сонечко семи крапкове (також знане як Coccinella septempunctata) ство рило справжню архаїчну сенсацію.

Воно вилізло з за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева ґінґко, вказуючи білими цятками на палаючий оран жем захід. У мить тріумфу сонечко нагадувало сяючу пла нету, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну цятку панцира лищали неозорі хітинові полиски. Сонечко завмерло на тлі велетенського сонячного диска і вмиротво рено заворушило вусиками.

Так на світ необов’язковим транзитом з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка семи крапкові проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині відчуття спокою та злагоди із самим собою. У світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний з епохою праящерів, що й досі, коли бачиш цього щокатого малюка, згадуються не корови на леваді — згадуються папороті, плауни і динозаври.

Лускатий циліндр попелу відлупився від сиґарети і впав у траву. Терезка зупинила зір на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Сонечко вилізло на травину.

Терезка перевернулася на живіт, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Був останній день літа. …потім він вигадав новий спосіб запису слів, коли літери не вимальовувались послідовно одна за одною, а накладались одна на одну. Вже після дванадцятої літери на пергаменті виникав суцільний чорний квадрат.

В.Єшкілєв, Квадрати чорний та червоний

Що могла Терезка на прізвисько Температура розповісти про саму себе?

Вона була жахливим співрозмовником — поки видавиш із неї слово, всі нерви з’їси. Більшість народу, з яким вона спілкувалася, і досі переконана, що з них невимушено знущалися.

Кожен дослідник біографії Температури на перших же кроках відчував, як невідома сила стає на заваді й не дозволяє бачити образ Терезки цілісно. У гру вступає непояснима тугість, яка затягує внутрішній зір рябим шерехтінням. (Це дратує — коли дивишся на когось, але не можеш побачити його двома очима нараз). На цю дівчинку взагалі важко дивитися прямо, важко у фізичному значенні: очі несамохіть зісковзують униз і вправо. А хто дивиться просто, у того ріже в очах і болить голова. Це не можна пояснити, але це правда. (Підказка: причина — в особливому ґатунку магії, який опанувала Терезка. Свідченням її сили є відсутність зачіпок, уже помічена уявним біографом.)

Заглядати в чужі сумки цікаво і трохи небезпечно. Що там?

Ксерокопії конспектів лекцій проф. Лобачевського (дуже цінні, треба повернути доцентові Козлику). Компас; люстерко; засохла живиця; воронячі пера; букові горішки; фотоапарат «мильниця»; пляшечка прозора (наповнена в’язкою, пінистою від слини субстанцією, закручена білим корком) і пляшечка зелена (із жовтим корком, практично порожня, на дні два ковтки води). Жменя слимакових мушель кольору «бірюза» (у темряві мушельки світяться).

Навіщо, питається? Навіщо це тобі, мишко? Чи ти здуріла?

Температура вважала себе боягузкою. Вона важила сорок дев’ять кілограмів і мала худі ноги. Комплексувала з приводу власної зовнішності, але це типово. (Звідти, між іншим, можна простежити її бажання стати невидимкою). Була завбільшки з лилика, гарячою та прозорою, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci), і з сухожиллями, напнутими, немов линви на вітрильнику. У неї серце кита — велике і спокійне. Чотири камерне.

Терезка схильна до ніяковінь. Їй видавалося, що ніяковіння — найтактовніший спосіб переконати співрозмовника, буцім сказане направду заганяє її в глухий кут. Наче її це зачіпає. Наче вона — хо хо хо! — справді чула, про що з нею говорять. Коли Ви думаєте, що Тереза киває Вам на підтвердження Ваших слів, не будьте смішними. Їй просто подобається відчувати, як по шиї ковзають сухожилля.

Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки підтримувати таку нав’язливу галюци націю, як Ви (з приводу чого див. вище).