Любко Дереш - Архе

Тотальний рух за видження «плазми» до початку липня зводиться нанівець. Більшість колишніх краплярів заки дують піпетки, лишають скляночки й носовички. Увага великих мас легко відволікається на нові подразники. На зміну братствам і кланам «архе» приходять свіжі віяння, не менш екзотичні: відв’язні парафреніки з немитими очима та парафреніки аннігілісти з кисневими подушками; помпезне Товариство Абстрактних Богів; слизький Котар, чиї послідовники ледь не спалили дурдім на Кульпар ківській; веселий сексапіл Оранжевих оподельдоків і ґотична антисанітарія «Немитих Трутнів» — хіба не досить?

Тому під тиском моди і громади маса тих, хто був помічений у причетності до крапель, поспішає покінчити із минулим. Тема крапель ураз виявляється дуже непопу лярною, про неї кажуть: «зав’язла на зубах». Навіть у колах вже згаданих відв’язних парафреніків «архе» істерія звину вачується у «штучності», «надуманості» і взагалі — піддаєть ся Огульній Критиці. Публічне поширення про особисті переживання «плазми» стає ознакою поганого тону. Воно допускається хіба серед початківців, або в колі друзів побратимів. Решта суспільного фронту «чистить зуби».

Хтось із видців зауважив: «Натовпу лячно пригадувати ці дні власної величі, дні свободи — дні «архе». Важко не погодитись. Колишні агітатори за видження «плазми» вчасно зрозуміли: «колективне спасіння» нікому непот рібне, навіть на халяву. Куди цікавіше натягнути гетри і гуляти топлес разом з іншими Оподельдоками.

Легкі до змін видці, чий дух волів видіти й надалі, змотали жилки і перестали навіть признаватися, що колись мали справу з «тими краплями».

Чи хтось крапає «архе» й досі, невідомо.

Напевно, так.

Надвечір Температура сиділа біля відчиненого вікна і малювала простим олівцем. В якийсь момент їй це набридло, і дівчина вихилилася через вікно надвір.

Надворі було тепло. Повітря пронизували шаруваті пролежні холоду десь із півночі — типово на початок осені.

Між підвіконням повзало пару сонечок. Кілька хвилин Терезка вичікувала, чи не будуть сонечка злягатися. Не спостерігши нічого екстравагантного, пішла на кухню ставити чайник.

Запарила мате. (Цього літа всі пили мате — таке вже літо).

Сіла на ліжку, запивала ним бублики і сіяла дрібки довкола.

Вона завжди купувала бублики, коли передчувала загост рення геометричності. Бублики у цьому плані були без доганними. Бублики робили їй добре.

Терезка зітхнула від млоску. Від запаху осені скубло у переніссі. Вона вгризла сушку, запила гірким запаром (на грудях — легко легко), і, для годиться, пригадала школу.

У десятому класі Тереза Температура впала у містичне передчуття. Їй захотілося чогось окультного і герметичного, бажано — прикладного і наочного. Терезка гадала, що в ній проки дається Геній. Невідомо, що то з нею було, але їй хотілося чогось такого претакого, що рознесло б голову на друзки від здивування і зачарування.

Те, що з нею коїлося, було цілковито невиразимим. То був настрій, то було відчуття десь під ложечкою, десь у потилиці, у переніссі. Це було Казна що з великої літери, позаяк зовсім не піддавалося окресленню. Шукаючи джерело загадкового подразника, Терезка уявляла себе нетопирем, що вперше пробує керуватися за допомогою ультразвуку. Вона бачила себе мікроскопічною бульбашкою серед колосальних потоків, маленькою ікринкою Тайни, випорснутою на мілководдя Світу силою, що править у час Нересту Безконечності.

Хто б повірив, що такі несподівані енергії бурлять у такому звичайнющому на вигляд дівчиську?

Можливо, якби Терезка спрямувала цей таємничий намір на щось людське — на конкретного молодого чоловіка, що самотів за нею в сусідній аудиторії, або на відомого бас гітариста, чи на сексапільного мікробіолога — якби така сублімація мала місце, то виникло б велике і дуже людське почуття.

Натомість Температура мітила в абстрактне. Туди, де не місце теплим людським тавтологізмам, де прохолодно і стерильно.

Внаслідок вервиці малопомітних синхронізмів Терезка опинилася перед геометрією. Все у ній в один мент підтвер дило велику здогадку — ключ до безконечності десь тут, у геометрії. Залишилося придумати, куди цей ключик пхати.

Думка про те, що геометрія містить у собі певний Секрет, так перейняла її, що за якись час Терезка уже не могла нормально ні їсти, ні спати. Усі ці розлади вона списувала на симптоми пробудження Генія. Щось у Температурі накручувалося дедалі тугіше. Сміх робився гострим і неприроднім, а довгі паузи тиші чергувалися з невтримним словесним потоком, яким вона парила свого сусіда по парті, невиразного енурезника зубрилу Сашка: геометрія, геомет рія, геометрія!