Любко Дереш - Тереза та парабола

Сонечко семикрапкове (також знане в деяких колах як Coccinella septempunctata) своєю появою десь між пермом і тріасом створило справжню архаїчну сенсацію. Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева гінкго, вказуючи білими цятками в керунку палаючого оранжем заходу. В цю секунду тріумфу сонечко видавалося сяючою планетою, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну горошину панцира лищали неозорі хітинові бліки. Сонечко завмерло на тлі велетенського диска сонця і вмиротворено заворушило вусиками.

Так на світ, необов’язковим транзитом, з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині первинне відчуття спокою та злагоди зі самим собою. Тим не менше, у світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний із епохою праящерів, що й досі, при вигляді цього милого, щокастого малюка згадуються паркість світагнків та велетенські стовпи динозаврячих ніг.

Спостерігаючи за праісторичним сходженням сонечка на вістря зажухлої травини, Терезка з певною заздрістю зрозуміла, наскільки добре чуєшся, коли в тебе на спині така гладка півкуля, а на ній — чорні цятки. Це ж умерти можна з радості.

Лускатий циліндр попелу з тріском відлупився від тліючої цигарки і впав десь у траву. Тереза напружила погляд і сфокусувала його на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Вона перевернулася на спину, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Що б могла Терезка розповісти про саму себе, якби не її наплечник? Нічого. Вона не вміла перескакувати язиком зі слова на слово так швидко, як це вдавалося Бубі. Не кажучи вже про той пафос Єгови, з яким ронив слова Антон.

Легко переносила тільки товариство себе та маленьких дітей.

Ну і ворон. Ці птахи (як перші, так і другі) дивилися на світ спокійними, тверезими очима свідомих себе власників крил. Деколи навіть здавалося — їх очі світяться.

Але це вже літературщина.

Заглядати в чужі сумки цікаво. А Терезчина сумка була збіговиськом таких цікавинок, яким міг позаздрити будь-який монтер-електрик (як пригадуєте, ці люди свого часу носили зі собою один із найцікавіших наборів інструментів у світі). При зіткненні з вмістимим її затертого, запацьканого бузковим наплечника мова дає задній хід. Ця дівчинка — зразок випередження часу, коли ще не існує відповідних мовних конструкцій, які б переконали “здоровий глузд” у цілком закономірному поєднанні таких елементів.

Тепер коротко:

Стетоскоп. Ксерокопії підручника з геометрії. Компас. Люстерко. Засохла живиця. Пляшечка біла і пляшечка жовта. Жменя слимакових мушель кольору бірюза (у темряві мушельки світяться, не знати чому).

Навіщо, питається? Навіщо це тобі, мишко? Чи ти здуріла?

Терезка була найхоробрішою дівчинкою на світі. Це по-перше.

Вона була завбільшки з лилика, гаряча і прозора, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci). По-дуге, вона постійно думала, що є боягузкою; вона важила сорок дев’ять кілограмів і мала худі ноги.

Терезка була ласою до ніяковінь. Терезці видавалося, що ніяковіння — найдотепніший спосіб переконати співрозмовника, буцім її направду ставить у тупик сказане. Наче її це торкається.

Ви будете сміятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцім ніяковіє, губить слова чи втрачає думку, їй просто робилося ліньки пітримувати цю нав’язливу галюцинацію.

Терезка, найхоробріша дівчинка на світі, любила дітей і мріяла стати вихователькою в дитячому садочку. Діти, принаймні, бачили щось нове. Всі дорослі, яких вона знала, були сліпими, наче мертві канарки. Дорослі, на їхнє ж переконання, вже побачили все.

(Локомотив. Колготи. Вулканізація. Це слова, якими люди повинні були назвати квітки. Так вважала Терезка.)

Це літо було для неї найтихішим літом у її житті.

Зранку вона снідала салатом із залитого олією, посоленого цвіту настурцій і хлібом із маслом та сиром. Запивала чаєм. Дві ложки цукру. П’ять обертів ложки в горнятку (за годинниковою стрілкою).

Включала голосніше радіоколгоспника — їй подобалося, як від холодних ранкових стін кухні відбивається голос диктора, такий самий, як і в дитинстві. Терезка викурювала сигарету і йшла полоскати рота.