Ольга Токарчук - Бігуни

Докторові добре. Він почувається щасливим. Чого ще бажати? Бачити світ згори, розглядати його красивий спокійний лад. Цей лад — антисептичний. Він міститься в мушлях і печерах, у піщинках і регулярних рейсах літаків, у симетрії — адже з давніх-давен праве пасує до лівого й навпаки, — у промовистому світлі інформаційних табло і взагалі у будь-якому світлі. Доктор Бляу натягнув на своє худе тіло плед — шматок вовняної тканини, власність авіакомпанії — і міцно заснув.

Бляу був ще хлопцем, коли його батько — інженер, котрий, як і багато інших будівничих із країн соцтабору, роками відбудовував зруйнований у часи війни Дрезден, — узяв його з собою до Музею гігієни. Там малий Бляу побачив Ґлясменша, Скляного Чоловіка, створеного Францом Чакертом із дидактичною метою. Двометровий Толем без шкіри складався з досконало відтворених скляних органів, уміщених у прозорому тілі, яке здавалося позбавленим таємниць. То був своєрідний пам’ятник природі, що сконструювала таку досконалість. Були в ньому легкість і вигадливість, відчуття пропорцій, смак, краса і гра з симетрією. Чудесна людська машина з раціональними обтічними формами, часом дотепна (взяти хоч би будову вуха), часом ексцентрична (око).

Скляний Чоловік потоваришував із малим Бляу, принаймні у хлопцевій уяві. Бувало, що він навідувався до його кімнати, сідав, заклавши ногу на ногу, і дозволяв його розглядати. Іноді випробовувався, щоби хлопець добачив якусь деталь, збагнув, який скляний м’яз ніжно обіймає кістку і куди губиться нерв. Скляний Чоловік став його мовчазним приятелем. Кажуть, багато дітей граються з вигаданими друзями.

Він оживав у його мріях, проте траплялося це рідко. То були, можна б сказати, інциденти. Бляу вже замолоду не надто любив живе. Але в такі вечори, коли у кімнаті було звелено вимкнути світло, вони нечутно розмовляли під ковдрою. Про що? Бляу вже не пригадує. Натомість удень скляний чоловік ставав його янголом-охоронцем і, невидний, супроводжував його в шкільних бійках, завжди готовий дати в зуби недругам, класному заводіяці під час тих групових походів до ботанічного саду, нудних і втомливих, які складалися головно з чекання, поки збереться вся група. Група — цієї форми колективного існування Бляу особливо не любив.

Якось на Різдво Бляу отримав від батька невеличку пластикову мініатюрку Скляного Чоловіка, яка не могла рівнятися з оригіналом, була радше чимось на кшталт статуетки божества, котра лише нагадувала про його існування.

Малий Бляу мав добре розвинену просторову уяву, що потім допомогла йому в анатомії. Завдяки їй він міг контролювати невидимість Скляного Чоловіка. Міг насвітлювати в його тілі те, що йому саме в цей момент здавалося вартим уваги, і ховати в тінь усе решта. Тож скляна фігура часом здавалася збудованою з самих лише м’язів і сухожиль, без шкіри, без обличчя — тільки плетиво м’язових тканин, напнутих від зусилля. Несподівано для самого себе Бляу вивчив анатомію. Його батько, якому властиві були точність і вимогливість, дивився на це з гордістю, він уже цілком чітко бачив майбутній синів фах — лікар, науковець. На уродини син отримав у подарунок кольорові анатомічні таблиці, а на Великдень — людський скелет натурального розміру.

Замолоду — в студентські часи й відразу після закінчення студій — Бляу багато подорожував. Оглянув майже всі доступні анатомічні колекції. Наче фан рок-гурту, вештався усюди за фон Гаґенсом та його демонічною виставкою, поки врешті познайомився з маестро особисто. Ці подорожі описували кола, поверталися до вихідної точки, аж поки стало зрозуміло, що їхня мета — зовсім близько, всередині тіла.

Бляу вивчав медицину, але йому це швидко набридло. Його не цікавили хвороби, а тим паче — їх лікування. Мертве тіло не хворіє. Він старався лише на заняттях з анатомії і сам зголошувався на семінари, в яких відмовлялися брати участь перелякані дівчата. Написав роботу з анатомії й одружився з однокурсницею, яка, закінчивши педіатрію, більшість часу проводила в лікарні, що було йому дуже на руку. Коли вона таки домоглася свого й народила доньку, Бляу, на той час уже ад’юнкт в Академії, почав виїжджати на конференції та стажування, тож вона знайшла собі гінеколога й переїхала з дитиною до його великого будинку з кабінетом у підвалі. Так їм удалося пройти цілий відтинок ланцюжка людського відтворення.

Тим часом Бляу написав чудову дисертацію. «Збереження патологічних зразків за допомогою силіконової пластинації. Новаторський підхід у викладанні патологоанатомії». Студенти дали йому прізвисько Формальдегід. Він заходився вивчати історію анатомічних препаратів і способи збереження тканин. Об’їздив десятки музеїв, шукаючи матеріал для роботи, і врешті осів у Берліні, де отримав хорошу роботу в каталозі фондів свіжозаснованого Medizinhistorisches Museum.