Ольга Токарчук: Гра на багатьох барабанчиках

С. купила цю книжку, приваблена малюнком на обкладинці: на темному тлі барви засохлої крови були сходи, що вели до якихось невиразних дверей, напівпрочинених; за ними стружка ясного світла, тоненька, гостра, як ніж. Окрім того, впізнала знайомий шрифт назви — жовті, вугласті обриси, — отже, книжка належала до її улюбленої детективної серії. Багато років тому вона почала з Агати Крісті, але потім відчула раптом утому від кришталево прозорої послідовности — убивство, слідство, викриття винуватого. Немов детектив — це конструкція без виходу, щоправда, чиста і стерильна. Її дратували постаті, виткані з паперу, яких використовували як пішаків, розставляли на сцені й посували згідно з головною ідеєю автора. Дивно, що автор — це єдина особа, яка вже від самого початку знає отой замурований сам у собі порядок злочину й кари, а однак, має охоту терпляче тягти оповідь. Це нудно, гадала.

Вона не знала, чого хоче. Не знала, чого шукає на полицях у районній бібліотеці й книгарнях. Якби мала це чітко окреслити, мабуть, звела би очі догори, випнула губи, наче до цмокання, і робила б руками округлі безрадні жести. Шукала правдивіших людей і соковитіших злочинів. Ускладнених мотивів та існування доказів, яких детектив ніколи не візьме до уваги. Ні, їй не йшлося про кров і м'ясо, ні про різанину, ні про кошмари. Цього вона мала достатньо по телебаченню. Вона прагнула чогось нетипового, не до кінця зрозумілої схеми, яка лиш час від часу визирає на поверхню, аби нагадати про себе. Хотіла, однак, також чогось такого, що стосувалося би її, шарпало за руку, не давало спати. Це важко було пояснити бібліотекарці чи продавчині.

— Сама не знаю, — казала, крутячи з ваганням книжку, але врешті брала її.

Читання детективів було приємним з усіх поглядів. Нагадувало прибирання, розкладання в шухляді — крок за кроком хаос замінювася на порядок. Але й порядок часом набридає.

От і приносила з районної бібліотеки цілі торби книжок. Захопливо читала їх у метро і в кухні. Дві, три на тиждень. Брала й детективи менш знаних авторів; серед них бували добрі, бували й зовсім нікудишні. Спробувала детективи, підшиті літературою, які мали друге дно, не завжди зрозуміле; зачепилася за детективи дивні, наче якісь рослини-покручі, посмакувала детективи-головоломки, детективи-поеми; догола роздягала детективи-матрьошки, де кожен новий розділ пропонував ще якісь інші значення, інші історії, начебто не пов’язані з сюжетом; продиралася через детективи-трактати-про, повні ерудованої показухи, алюзій, які вона мала би розуміти, але не розуміла; змагалася з тими, які вдавали, що вони не детективи, а розвідки про пізнання чи моральність. Були серед них злочинні детективи, які на очах читача руйнували засади жанру, робили з них якийсь огидний біфштекс і, що найгірше, — виявляли особу вбивці, поминаючи весь священний ритуал слідства. Або такі, які, насолоджуючись кожним реченням, спихали злочин на дальший план, закохані у власний естетизм, як красунчик перед дзеркалом. Або, наприклад, такі — тут на саму цю думку стискалися зуби від злости й обурення, — які описували злочин із найдрібнішими деталями, залишаючи вбивцю не викритим! Перверсія! У книгарнях з'являлося щораз більше таких детективних дворняжок — якісь техно-детективи, детективи -science fiction , детективи-мелодрами. Вона читала все, принаймні залишалася вірною. Їй не траплялося почати й відкласти. Прочитання першого речення вона трактувала як підписання контракту чи складання обітниці, що витримає до кінця. Звільнення вже не було. Поки викриття вбивці нас не розлучить.

Їдучи додому в метро, вона прочитала перші сторінки і задоволено ствердила, що розповідь починається цілком добре. Тут було все те, що їй подобалось — докладно і реалістично представлений простір, предмети, описані з любов'ю до деталей, соковите змалювання дійових осіб. Відчула вдячність до автора за згадку про чиюсь лисину чи вим'яті вельветові штани. Завдяки цьому вона вже після кількох абзаців могла бачити все у темних мерехтливих шибах вагона.

Ішлося про те, що в одному невеликому, але гарно розташованому особняку у Фландрії відбувалася зустріч авторів детективів. Власницею маєтку та ініціаторкою цього незвичайного з'їзду була королева жанру, вже дуже стара, майже вісімдесятирічна Ульріка.