Ольга Токарчук - Бігуни

У жінки світле розпущене волосся, ледь опущені повіки й розхилені вуста, видно краєчки зубів. На шиї — разок перлин. Мене вражає абсолютна невинність її легень, гладеньких, шовковистих, під перловим намистом; мабуть, вони ніколи не затягувалися тютюновим димом. Це могли б бути легені ангела. Серце, перетяте навпіл, демонструє свою подвійну природу, обидві камери вимощені велюром червоної тканини, вони створені для монотонного руху. Печінка огортає шлунок, наче великі налиті кров’ю вуста, видно ще нирки й сечовивідні шляхи, що нагадують корінь мандрагори, обплетений довкола матки. Сама ж матка — це приємний для ока м’яз, гарний, наче різьблений, важко уявити, щоби він блукав тілом і викликав істерію, як вірили в давнину. Немає сумніву: органи запаковані в тілі старанно, на довгу мандрівку. Так само її вагіна, перерізана поздовжньо, зраджує свою таємницю — це короткий тунель, який закінчується тупиком і видається зайвим, не веде ні в які нутрощі. Наприкінці його — глуха печерка.

Я сіла на твердій лавочці біля вікна, навпроти мовчазного натовпу воскових моделей і, втомлена, віддалася хвилі зворушення. Що це за м’яз стискає моє горло обручем, яка його назва? Хто вигадав людське тіло, а отже, хто володіє на нього довічним копірайтом?

Із сивою борідкою, шпакуватим волоссям, він їде на конференцію, присвячену консервації медичних препаратів, зокрема виготовленню пластинатів із тканин людського тіла. Сідає зручно в кріслі, надягає навушники й слухає кантати Баха.

Дівчина зі світлин, які він проявив і тепер везе з собою, має смішну зачіску — на потилиці волосся рівненько підтяте, а спереду звисають довші пасма, сягаючи голих плечей; вони грайливо прикривають обличчя, і з-під них видно лише виразну темно-брунатну лінію губів, намальованих на гладенькій поверхні обличчя. Це дуже подобалося докторові, оці вуста, і її тіло — тендітне, пружне, з маленькими грудьми, виразними пиптиками, що знакували оксамитну площинку грудної клітки. А до цього — досить масивні стегна. Сильні ноги завжди його вабили. «Сила в стегнах» — так могла б звучати його приватна шістдесят п’ята гексаграма. Жінка з сильними стегнами — наче лускунчик, — думає собі доктор Бляу: ввійшовши поміж, не ризикуєш бути розчавленим. Вхід поміж не нагадує знешкодження бомби.

Це його збуджує. Сам він — дрібний і худий. Ризикує життям.

Коли він робив ці фото, його охопило збудження. Він також був оголений, тож цей стан поволі ставав видимим, навіть очевидним. Але він не соромився, адже його обличчя приховував фотоапарат; він був просто механічним мінотавром з обличчям-камерою, одноокою лінзою на ніжці, яка з механічним дзижчанням висувалась і втягувалась назад, змінюючи фокус.

Дівчина помітила стан докторового тіла, і це додало їй певності. Вона підняла руки, сплела їх на потилиці й відкрила беззахисні пахви, наче сліпі, недорозвинені пахвини. Перса піднялися вище, стали майже пласкими, хлоп’ячими. Бляу підступив на колінах ближче, тримаючи апарат біля обличчя, і сфотографував її знизу. Він тремтів. Йому здавалося, що віхтик чорного волосся, виголений смужечкою, яка оптично ще більше витончує стегна й притягує зір, наче знак оклику, зараз зафарбує йому об’єктив. Його ерекція вже стала цілком виразною, дівчина ковтнула трохи білого вина, здається, то була грецька рецина, і сіла на підлогу, схрестивши ноги й прикривши місце, яке так розчулило доктора. Він здогадувався, що значить цей жест: ми наближаємося до горизонту цього вечора.

Але йому йшлося не про те. Він відійшов до вікна, його гола худа сідниця на мить торкнулася холодного підвіконня, коли він фотографував. Зафіксований ще один акт, тепер уже сидячий. Дівчина, молоденька, як каракуль, усміхнулася, їй лестила готовність доктора — адже це значило, що вона вміє діяти на відстані, це неймовірна сила! Ще кілька років тому дитиною вона гралася в чарівницю, уявляла собі, що самою лише силою волі здатна пересувати предмети. Іноді їй здавалося, що якась ложечка чи шпилька справді зрушилися на міліметр. Але жодна річ ніколи не піддалася їй так очевидно, так театрально.

Втім, тепер перед доктором Бляу постало справжнє завдання. Вже не спинити того, що неухильне: їхні тіла дрейфують одне до одного. Дівчина дозволяє пестити її, лягає на спину. Доторком своїх делікатних пальців доктор знешкоджує бомбу. Гексаграма стегон відкрита до будь-якої інтерпретації. Фотоапарат клацає.