Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

– Все буде чьотко, Батьку! Сім’я [39] Не лише родина, а й близьке оточення. може спати спокійно, бо не спатиму я, пане Президенте… Для цього призначений Вами. Через шість днів на Янаконді браслети, стакан [40] Камера-одиначка. і – святкуємо перемогу. Вся українська общіна і моя ментовська рать благодарна Вам за революційне, давно ожидаєме рішення, пане Президенте! Вся!

На таці з цукерками Кася надибала улюблену «Корівку», тихенько, щоб не шелестіти обгорткою, розгорнула і швиденько поласувала. Обгортку сховала в кишеньку спідниці.

В кабінеті міністра знову запанувала тиша. Кася сіла у глибокий шкіряний фотель, виструнчила гінкі, але «казьонні» (так їх називала, коли була у форменній спідничці) ноги. Тільки тепер зауважила на журнальному столику свою світлину з міністром під час вручення диплому «Міс МВС-2012».

На середині столика лежали конверт, пачка новісіньких доларів, обтягнутих зеленою гумкою, а зверху маленький пістолет, якого Кася ще не бачила в Академії. Хоч і мала грамоту за стрільби. Правда, лучила не в мишаче, а в совине око, Йосип на Говерлі.

– Ах! Який сюрприз будете мати від мене, пане Президенте, на День Нєзавісімості!

На Яну страх нападав рідко. Лиш дуже зненацька. Правда, було кілька разів у житті, коли він таки підповзав, а не заскакував раптово. Було, було. І не раз. У дитинстві. Перед одруженням, коли віддалася Юркові задовго до одруження, а перед весіллям сильно розсварилися через дурничку… Ледве помирилися.

Боялася, коли розпочинала бізнес у тотальному звіринці початку дев’яностих і ризиковано напозичала грошей, залізши у великі борги. Правда, потім заробила і віддала. Коли дочка Любава виходила заміж за дивного, колекційного когута-чужинця. Коли зопалу стала на чолі уряду напередодні смертельної кризи, що могла розчавити і ще кволу державу, і всю її владу.

Зараз страху не було. Його в три вирви виштовхала з душі об-ра-за. Не на Порожнього Горщика, [41] Так у народі називали попереднього президента, який у романі «Найдовша ніч президента» мав ім’я Павло. який уже пішов на «подра», [42] Жердина в курнику, на якій сплять кури. навіть не на осатанілого від страху та злості Хама, що всівся на троні, як на золотому унітазі, а на сірого, загубленого в часі, марновірного українця. В суті своїй самотнього, покинутого світом напризволяще. Яна ставилася до нього здебільшого жалісливо. Навіть не на публіку, а для себе. На самоті. Часто думала, що це почуття чисто жіноче, а можливо, інстинктивно материнське. Тому винуватила за поразку на президентських виборах лише себе.

Та останнім часом ведмедем навалювалася на її маленькі, рухливі плечі важка образа. Вона намагалася притлумити, заховати навіть від себе це задушливе, виснажуюче душу, почуття. Хотіла намарне.

Не мала гніву. Лише – образа. Ну чому так легковажно вони викинули на смітник свої голоси? Як непотріб. Одні за крадені у них же гривеники, інші – з марновірства, ще інші – з дурної голови, а інші ще – з помсти… собі самому, або своєму сусідові… Ось і вибрали бідосю ще на п’ять років. Випили по чарці, заїли салом із часником і зачинили за собою двері. Тепер, коли Хам здає Україну вроздріб, – обгризають лікті і кличуть на поміч Господа.

Та ж було дванадцять кандидатів. Обрали найгіршого. Людину з нібито вищою освітою, але без середньої. Людину з території, але без Батьківщини. Глухонімий, що наобіцяв (а багато хто повірив!) почути й відповісти, допомогти кожному.

Так, Горщик не лише порожній, а й тріснутий навпіл. Він завдав смертельного удару по національній демократії, він випалив мені нерви і душу, але ж не вдавався до середньовічного дикунства і садизму.

Він так і не став президентом, а залишився колгоспним бригадиром, йому можна дорікати хуторянським месіанством, відсутністю системного державного мислення, але він не мстив навіть тим, коли це конче треба було робити задля утвердження демократії і стабільності держави. Та й заради самої України. Вже краще б Павла залишили, а не віддали добровільно владу Хаму Батиєві, котрий розпочинав своє свідоме життя кишеньковим злодієм у робітничому місті і молодість спалив у тюрягах.