Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Олена взяла під руку Яну Іванівну, ведучи її по затемненій кронами дерев доріжці з вогнетривкої цегли.

– У нас згадують, скільки коштів Ви виділяли на утримання заповідника. Тепер – тільки на платню, і то із затримкою на три місяці.

Олена дістала із білої сумочки великого ключа, яким легко відімкнула ковані двері Софії.

Чиркнула запальничка в її руках.

Яна аж відсахнулася й заклякла.

Тінь Людино-птаха пролетіла над головою ледь видимої в сутіні Оранти. Німб над Богоматір’ю Марією тихесенько якось засвітився й погас. Засвітився і згас. Яна злякано стулила очі, поправила строкату вовняну хустку на голові.

Ще раз сяєво круг голови Святої Марії ледь помітно просвітилося і ще м’якше погасло.

– Електрику не вмикатиму, Яно Іванівно. Будьте при свічках. Як наші пра-пра… – і зникла, причинивши ковані двері.

Президент країни Хазар Артур Михайлович, скорочено – ХАМ, він же – Алігатор, Хам Батий, През і Презек, виїхав до столиці, на роботу – себто до керма держави, бо мав зустрітися з президентом африканської республіки, хрін його знає, як там вона зветься. Скажуть протоколісти. Із двох слів складається… Перше – Кот чи кошка [46] Мабуть, йдеться про Кот-д’Івуар, африканська держава в районі Гвінейської затоки. і якась там далі непонятка…

Ніхто із європейських та сильних держав світу з візитами до Хазара не приїздив, бо це їм не додавало політичної ваги. Тому він охоче приймав таких, як сам: хай свої бачать, що він ще комусь цікавий за межами. Навіть у такій собі найнижчій політичній лізі…

Вже майже тиждень, як Презу не треба гнати семимашинного ескорта через пів-Києва. Архітектори і будівельники з господарського управління (Держуправління справами – ДУСЯ) спорудили бункер-кабінет на його власній дачі над рукотворним морем біля Києва. Але якась там африканська свиня, якийсь там Алі Ібн і т. д. зажадав, щоб його прийняли не в заміській президентській дачі, а за повноформатним протоколом – у офіційній резиденції Президента країни. Щоб це показати на каналах його африканських володінь. Довелося послухатися протоколістів. Наших і їхніх… Нічого не зробиш… Треба підкоритися, бо ревне зарубіжна преса… Та й наша, яка ще де-не-де погавкує, хоч і сидить вже на прив’язі…

Дорога із заміської резиденції до столичної адміністрації цього разу була нетрадиційною. Завжди колона пролітала кілька сіл і половину столиці, як гарячий ніж крізь масло. А сьогодні фараони [47] Міліціонери, даішники. не впоралися із поставленим завданням, довелося двічі зупинятися: спершу – пропустити електричку, а тоді – колону дітей, яких вела вихователька, припадаючи на ліву ногу. Ми змушені були зупинитися, а в цей час нахабно захопив трасу потік приватних драндулетів та гаргарок. [48] Тряска бричка, у даному випадку – надто старе, ще совєцьке авто «Жигулі». Нічого, ментрега [49] Міліціонер. запарував, випускає із себе дух через свисток, рве асфальт підборами казенних черевиків, які я йому видав, щосили вимахує битою, [50] Жезл регулювальника. і мій ескорт вискакує на оперативний простір.

…Усе, що маю, віддав би зараз, щоб на мить встали мої мамка і бабуля (батєшу з дідиком [51] Батько з дідом. не знав ніколи), хай би побачили: де я? Хто я? Над ким я? Над усіма в Донбасє. Над усіма в Українской соціалістіческой. Це більше, як Щербіцкій. Над академіками, над генералами, над всіма директорами заводів і шкіл. Над всіма багатими і бідними. Над всіма тюрмами, кого хочу – помилую, кого хочу – засаджу пожизнєно.

Якби побачили, як я живу. Не в однокімнатній хрущовці на первому поверсі, куди заглядав кожен перехожий. Російський царьок живе гірше від мене. Чого варта лише моя ванна. А спальня! А зал, де я думаю про народ!

Якби мої встали і побачили, який я, як живу, як керую цілою країною, голови у моїх родимих закрутилися б. Вдруге померли б.

Як були живими – подумати про таке побоялися б, руки й ноги тремтіли.

Навалив я їм горя по тім’я, це правда.

Така житуха була, я не винен. Судьба.

Багато хто з моїх ровесників теж пробіг босоніж по битому шклі…

Я – по розпечених до червона гострих цвяхах пройшов.

Так, був урканом, різав півлезом, затиснутим між пальцями, жіночі торби та сумочки і цупив гаманці, шастав у кишенях бульо-мульо, [52] Людина з провінції. виривав із вух телиць [53] Дівчина, що хоче познайомитися з хлопцем, можливо, і для сексу. кільчики (часто сусальні, ні пса не варті!), дарував їх дівахам з нашої вулиці, які іноді давали мені за це. Я не попався, мінтюги вистежили. І – запроторили.