Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

І все ж, Павло побоявся би публічно викрадати державні резиденції, тисячі гектарів заповітних угідь, промислові комплекси, Тарасову гору в Каневі, газові й нафтові свердловини, рудники корисних копалин, аеродроми, літаки… Замахується навіть на Києво-Печерську та Почаївську лаври. Горщик не посмів би. Хапонув російський газ – і годі! Зрештою, іншого ми йому б не дозволили. Побоявся б. Все-таки рештки совісті в нього були. Залишкові ознаки совісті. Діагноз.

Павло побоявся б відкрито і нахабно приватизувати цілі державні системи: Конституцію, парламент, уряд з усіма міністерствами, прокуратуру, суди, армію, міліцію, податкову, митницю, Фонд державного майна, залізницю, в’язниці, столичну мерію із смітником… Та найгірше – Батий викрадає в українців Україну, її історію та дух свободи, замахується викрасти її майбутнє. Всього за півтора року. Горщик не зміг розумно використати ці структури на поступ України, на її глибинне реформування, як зробили це Ґавел і Валенса, Саакашвілі та Бразаускас… Але він не змушував їх чинити вандею впереміж із середньовіччям. Він змушував їх воювати тільки проти мене, а не проти простолюду. І то добре.

Ще після тамтих президентських виборів, на яких Хам із своєю челяддю тотально спотворювали результати і зображували Павла в есесівській уніформі, спалювали на майданах своєї політичної вотчини його портрети і муляжі, коли ми підняли мільйони народу, і Павло таки переміг, бо я загнуздала свої амбіції і закликала всіх голосувати за нього – після перемоги треба було фальсифікаторів віддати справедливому, відкритому судові.

Таки треба було. І Хама, і тих, хто підло замахувався на територіальну цілісність України, намагаючись одшматувати Крим і три східні області. Якби суд виніс суворий вердикт (а для цього підстав було «з вершком» та ще й яким!) – його можна було президентською милістю помилувати і випустити на свободу. З тавром. І з антиукраїнськими діями якщо б не було покінчено назавжди, то, принаймні, вони б знали, що за такев Україні, як і в кожній справедливій державі – карають. Так само, як за людиновбивство. А Павло пішов з ними на змову. Злякався. І цим легалізував антиукраїнство, заохотив його до ще нахабніших дій. Патріотичний сегмент народу був відсунутий на узбіччя, на роль паріїв, розчарованих геть у всьому. В Україні, в собі, в демократичних вартостях, в українській владі і в своєму майбутньому. І пара-ноїки [44] Так в народі називають Партію реформаторів, від абревіатури ПР. перемогли на чергових парламентських виборах, і посадили Хама в прем’єрське крісло. Україна згорнулася, стихла, кожен українець перейшов у спадкований від предків режим прихованого виживання, а не життя.

Через те він і повівся на солодкаві брехні Хама Батия на останніх президентських виборах. І лише зараз дуже повільно й ліниво починає розуміти свою фатальну помилку…

За думками Яна не помітила, як машина вкотилася на територію Софії і вже довгенько стояла під старезним дубом із вимкнутим світлом. Водій сидів непорушно. Його масивна потилиця була ніби продовженням шкіряного сидіння та підголовника. З автоприймача тихесенько цабенів джаз, саксафон аж непритомнів, аж задихався від якоїсь сентиментальної пристрасті чи й вселенської печалі. Яні уявився темний, як оця літня ніч в Україні, дебелий мурин з великими вологими губиськами, що злився із саксофоном… Чорні пальці з світло-сизими нігтями на клавішах, притуманені вугільні очі. Закучерений дротянистий чубчик. І віковічний смуток у всьому. Негри Бога бачать чорним, а анципера – білим.

У затемнене вікно постукали жіночі нігті, і Яна швидко відчинила дверцята. Олена Аркадіївна прийшла, як і домовлялися, на дванадцяту ночі. В джинсовому костюмчику (куца, вище колін спідничка та сорочка з короткими рукавцями, обмаєними українським шиттям), довгі пружні ноги, легка засмага, струнка, великогруда молодичка, що через нашого нардепа – члена парламентського комітету з питань культури, зголосилася виконати прохання Яни: помолитися Богові у Софіївській святині. Це місце намолювалося віками, а до того ж – тут ніколи не ступала нога Хама, і це викликало в Яни особливе духовне вивищення і віру в очищення молитвою.

– Яно Іванівно, я і всі працівники заповідника переживають за Вас. Всі, без винятку. Я навіть здивувалася такій солідарності. Відкрию Вам храм, допоможу запалити кілька лампад і свічок… Будьте, скільки схочете. Хоч до світання. Я в себе в кабінеті. Ось мій номер. Наберете і я прийду.