Нарешті довга дорога до фуршету вперлася у розкішно сервіровані столи. Ошалілий від щастя режисер презентованого щойно документального фільму «Батьки нації» Стас Шукальський відпустив ґудзик на рідних грудях мецената, тремтячими руками розлив по чарках коньяк «Коктебель» і тремтячим голосом, задихаючись від хвилювання, виголосив:
— За істинних творців фільму — його великих героїв, які люблять Україну не лиш до глибини душі, а й до глибини… гаманця! За фундаторів фонду! За розквіт вітчизняного кіно!
Зголодніла журналістська публіка, блазнюючи, заволала «ура!», заблимала фотоапаратами, забігала з телекамерами. Батьки нації стрепенулись, як бойові коні на параді перемоги, заусміхались, закивали головами, маючи на увазі рідний народ, який завтра побачить їх по телевізору в колі творчої інтелігенції. Через п'ять хвилин високі гості покинули фуршет, а демократична братія піарщиків кинулась на бутерброди з ікрою, шинкою, на балики, фаршировану та червону рибу, солоні еклери та різну іншу смакоту, придуману золоторукою самаритянкою Раїсою Пилипівною.
«Щоб ви полопали, ненажери прокляті», — лаявся в глибині вимученої душі винуватець торжества, з жахом підраховуючи нанесені його гаманцю збитки. Але дітись не було куди, мусив пережити і цю трагедію. Тож, скріпивши серце, щоб не розірвалось з розпуки, ходив, оскалившись усмішкою, серед медійних мідій і піраній, оглушений чавкотом, розчавлений марністю всіх своїх високих поривань. Сам Шукальський не пив і не палив. Давно. Зав'язав після того, як одного разу в час святий чергового запою прокинувся серед смарагдових їжаків, якими аж кишіла його холостяцька (після енного розлучення) «малосімейка». Злякався, що хана, і різко змінив курс житейського корабля. От тільки зав'язати не міг ніяк із… женщинами. Хоч із власного гіркого досвіду виродив печальний умовивід: жон менять — только время терять , — який, до речі, став популярним крилатим виразом у столичних мистецьких колах, бо ж, як відомо з історії мистецтв, вражі баби (гірше чуми, вина і наркоти) не одного генія скопитили.
Шукальський блукав серед галасу, булькання і плямкання, шкодуючи, що не мав при собі «Калашника», і радіючись водночас, що не мав, бо тоді б йому довелось відсидіти за цих оглоєдов , як за щось добре. Деякі з них з ним цокались, але переважна більшість не помічала, зайнята (вже!) пожиранням десерту. Таким непоміченим він обійшов останніх своїх дружин, що, підпивши, на пропаще кадрили обсипаного крихтами останнього в історії українського кіно кінокритика із ледь животіючого журналу «Сінема». Проминув дочку від котрогось із ранніх шлюбів, яку явно клеїв тупуватий тип типу нового українця, розбагатілого на торгівлі бензином, котрий, до речі, виявився не таким вже й тупим, а справжнім патріотом і палким шанувальником вітчизняного кіно. Явився сюди сам, без запрошення, не будучи навіть героєм фільму. І от, не побіг слідом за батьками , а зостався, хоч має зелені не менше, ніж ті… А може, підозрював в душі Шукальський, нуворишу ручки сверблять прикупити за чесно зароблені гроші телеканал або ще крутіше — назвати своїм іменем кіностудію Довженка. І знімати про себе круте кіно… Інтелігентної слави захотілось чоловічку! Зрозумів, що життя коротеньке, а мистецтво — вічне. Ох, це вічне мистецтво! Цей вічний… содом і гоморра !
Доклавши чималих зусиль, щоб потрапити в поле зору галантного спокусника власної дочки, Шукальський привітав його піднятим келихом. Той з хвилину чавив нєжним взглядом лисого чоловічка, що посмів перебити йому приємну тріпню з дамою, аж доки налякана дама не пікнула: — Ето мой папа, єво фільм…
— Шо ж ти молчіш, мужік? У мєня к тєбе дєльце. Так штук на двєсті. А ти нє проявляєшся. Обіжаєш, брат! Вот — візка, брякні…
— Когда? — стрепенувся радісно Шукальський.
— Ладно, — враз потух король бензозаправок. — Сам найдусь. А тєпєр — дай с дочкой побазаріть, ладно? І нє обіжайся…
Ще б пак! « Нє обіжайся! » Обіцяв « штук двєсті » і — « нє обіжайся »… А може, бреше, понтяра, щоб відчепитись? Знаємо ми ці круті приколи!.. Від невизначеності і двозначності власного становища на власному святі йому закортіло перекинутися слівцем-другим із вірною подругою Райкою, але добра самаритянка Раїса Пилипівна взяла на абордаж аж трьох зразу невідомо звідки явлених його вічних суперників — нікому ніколи не відомих кінорежисерів (типу Волинця) у стані перманентного простою. Тож ображений Шукальський зробив різкий розворот на місці, шукаючи іншу добру душу. Однак доброї душі серед цього п'яного бомонду не знайшлося. Не було поблизу й теперішньої дружини в законі …
Читать дальше