— «Так называемая христианская культура — нечто подобное радужному пятну нефти на широкой, мутной реке». [57] Цитата з роману Максима Горького «Життя Клима Самгіна».
Так? Ви про це зараз думаєте?
Артем здригнувся від несподіванки, бо це сказав не ВПП.
Серафим стояв на кінчику заіржавілої труби і лукаво дивився то на одного, то на другого свого клієнта.
ВПП підняв на нього важкий погляд, не в змозі приховати здивування.
— Що ви маєте на увазі? — спитав він.
— Нічого. Просто цитую.
— І що?
Серафим розсміявся:
— Нічого. Прикольно.
— Що це значить «прикольно»?
— Ну, це значить влучно і весело.
Пролетарський письменник замислився, натомість Артем зі свого карниза вступив у розмову:
— Серафими читають земну літературу?
— А що тут такого? Ми також хочемо знати, що ви про нас думаєте. І свою думку про письменників маємо.
— І що ви думаєте про мене? — з підозрою спитав Серафима ВПП. — Що я старий дурень?
— Ви? Та ні! Ви навіть не уявляєте, скільки серед нас, Серафимів, є ваших фанатів!
Тепер настала черга розсміятися Артемові і пролетарському письменникові. Вони вибухнули сміхом, і від того, що це сталося водночас, перезирнулись і перемигнулися. Між ними встановився контакт.
— Чого ви смієтеся? — ображено закусивши губу, спитав Серафим.
— Як «чого»? Бо я марксист! — розкотисто сміявся ВПП.
— Ну то й що? Ми і Маркса шануємо.
— Маркса? Ви?
— Аякже. Він наблизив людство до розуміння Бога.
— Він же був атеїстом!
— Знов за рибу гроші! Ви, на землі, змішуєте два поняття: перше: Бог — творець і вседержитель, а друге — це той імідж, який йому створили різні релігії, тобто Бог як об’єкт поклоніння, ідол. А ви, товаришу, бунтували не проти Бога, а проти ідола, якого створили люди. Ми це прекрасно розуміємо.
Пролетарський Письменник посерйознішав. Він стояв на останній перетинці драбини перед її зламом під кутом 120 градусів, неначе вагаючись, ставати йому навкарачки чи ні. Він автоматично рукою промацував перетинку драбини, неначе хотів упевнитися, що вона витримає його вагу.
— А я? Ви вважаєте, я теж наблизив людей до розуміння Бога? — невпевнено спитав він.
Серафим театрально перекрутився на кінчику тонкої заіржавілої труби.
— Ні, ваша заслуга в іншому, — відповів. — Ви свого часу зробили докладний звіт про ставлення до Бога і до віри людей вашої епохи.
— Звіт?
— Саме так. Ми ж повинні бути в курсі, як змінюється світогляд і ставлення до Бога у людей на землі. А відстежувати кожну розмову на цю тему, кожну думку кожної людини ми не в силі. Тому й моніторимо письменників, філософів, науковців. Ви — класний, це факт.
— А як же Достоєвський і Толстой?
— Вони передавали лише свої відчуття, створивши світ «достоєвщини» і «толстовщини», які нас цікавили лише як одиничні факти. А ви «пробраузерили» все: і перших, і других, і дарвіністів, і марксистів, і традиційно віруючих, і бозна ще кого. Так що для нас тривалий час ваш «Самгін» був настільною книгою, довідником. Але головний ваш фінт полягає в тому, що ви так і не призналися світові: а яке ваше власне розуміння Бога? Дивовижно! Ми дискутували на цю тему між собою до піни на губах. До речі, дозвольте вас спитати, яке ж воно, ваше розуміння? Які ваші особисті стосунки з Богом?
Великий Пролетарський Письменник дуже уважно слухав Серафима. На його обличчі не було ні крапельки гордощів, ні крапельки втіхи, лише бажання щось зрозуміти.
— В тому то й річ, що я сам не знаю. Якраз задля того, щоб зрозуміти це, я тут і теліпаюся.
Він показав на драбину, на якій стояв. Здавалося, йому було найтяжче пересилити себе і з вертикального положення перейти в позу навкарачки. Це принижувало його гідність. ВПП легенько пострибав по драбині, перевіривши її на міцність. Він озирнувся на Серафима, котрий балансував, стоячи однією ногою на іржавій трубі.
— Оце стою я тут і думаю, — продовжив ВПП, — а чи варто мені ставати навкарачки, аби дістатися ВИХОДУ? Що там? Істина? Правда в останній інстанції? Але навіщо мені правда про Бога? Чи не краще було б лишитися на першому рівні, в своїй старій Москві 20-х, мігрувати з редакції до редакції, від одного літературного кафе до іншого, писати запоєм на клаптях жовтого паперу… Принаймні ніяких мук сумління, спокій… А головне, не треба ставати в цю принизливу позу!
Серафим замахав руками:
— Е ні, тут ви помиляєтесь. Те, що на першому рівні, — то не спокій. А точніше, для вас то не спокій. Бо питання: «Хто ВІН?» вас мучитиме постійно і ви ніколи не заспокоїтеся, поки його не осягнете. Саме тому ви і вирушили на пошуки Істини, бо хочете спокою. Пам’ятаєте? «Нет людей, которым истина была бы нужна ради ее самой, ради наслаждения ею. Я повторяю: человек хочет истины, потому что жаждет покоя».
Читать дальше