Марина Гримич - Second life (Друге життя)

Архангел скривилася:

— Ні, насправді цей процес нагадує створення комп’ютерної програми, хірургічну операцію, вакцинацію, інженерний проект.

— Тобто?

— Бог закладає або запускає програму і спостерігає, як поводиться суспільство в цій ситуації. Різні соціуми в одній і тій самій ситуації поводяться по-різному.

— А навіщо це йому?

— В такий спосіб він удосконалює світ. Однак складність полягає в тому, що світ — це система взаємозалежностей: якщо зрушиш щось в одному місці, реагує вона вся: десь вона валиться, а десь — навпаки: нарощує потенції, мобілізує імунітет. От ви, товаришу Великий Пролетарський Поете, — звернулася Архангел до ВПП, — ви представник того часу, коли Бог запрограмував кардинальні зміни на базі свіжих ідей справедливості. Коли він запустив у соціуми цю програму, або вакцину, або соціохімічний реактив, — називайте це як хочете, — то із здивуванням побачив, що нову ідею справедливості різні соціуми протрактували по-своєму. Настільки по-різному, що це спричинило багато історичих перверзій і навіть катастроф. У деяких регіонах «новий соціохімічний реактив справедливості» викликав бурхливу «соціохімічну реакцію». Соціуми під час неї викинули на поверхню лідерів, які, по суті, не були ідіотами чи маніяками, як їх часто тепер, заднім числом, малюють. Це були харизматичні лідери, фанатики ідеї або псевдоідеї справедливості, в яку свято вірили. Їхню віру в те, що справедливість має бути саме такою, а не інакшою, поділяли люди, мільйони людей, бо якби вони її не поділяли, лідери не змогли б протриматися жодного дня…

— Підтверджую, свято вірили… — кивнув Пролетарський Письменник. — А що з цього вийшло?

— Ситуація зашкалила, система почала самознищуватися… Богу довелося знову все перепрограмовувати. Вже обережно, не так радикально, як на початку минулого століття… Тепер, власне, йде регенерація.

— Тобто ви хочете сказати, що со-ці-ум, — по складах промовив нове для нього слово ВПП, — це фізична субстанція, матерія, яка розвивається за фізичними законами?

— Майже. Все як у фізиці і хімії: поки АШ і О існують окремо, то вони щось одне, а коли об’єднуються за пропорцією 2:1, то стають молекулою води і отримують зовсім інші властивості. Так і соціуми: це складні соціохімічні формули, біохімічні маси, жива матерія. Компоненти (тобто атоми, люди)

в усіх соціумах однакові, але молекули різні. Саме тому в різних соціумах усе відбувається по-різному. Залежно від соціальної гравітації, соціомагнітного поля… Бог — це великий соціохімік, соціофізик.

— Ми це називали вульгарно-матеріалістичним підходом… — насупився ВПП.

— Називайте як хочете, адже будь-які розмови про Бога — це лише метафора. Я намагаюся лише наблизити вас до ЙОГО розуміння.

Пафос Архангела трохи занепав.

«Здається, і Архангели здатні втомлюватися», — подумав Артем. Її тирада справила на нього величезне враження. Його, немов океанічна хвиля, накрила нова інформація, і він в ній захлинався. Сотні питань вирували в його голові, немов піщинки, збурені хвилею.

Він зрозумів, що питання, з яким він збирався звернутися до Бога: «Чому я помер так рано?» — було просто смішним. Бог — не бухгалтер, не чиновник «Собезу», який каже: «Цьому дам, а цьому не дам». Тисячі людей, мільйони «соціохімічних атомів» звертаються до Бога зі своїми проблемами, скаргами, скигленнями, наріканнями. А це, виявляється, не має ніякого сенсу. Бо лише вони самі творять своє життя в межах соціобіологічного і соціохімічного поступу, який планує і запускає в життя ВІН…

Архенгел відвернулася від них і знову пішла вперед.

Артем із Пролетарським Письменником поволі почовгали за нею. Кожен думав про своє.

«Власне, хто винен у моєму депресивному зриві, через який я просидів у глухих преріях кілька місяців? — міркував Артем. — Тільки я сам».

Смерть Чарльза була лише приводом. Артем уже до того почав відчувати дику відразу до всього того, чого так несамовито добивався: грошей, статусу, своєї «кульності» [58] Так сучасний український і російський сленги адаптували слово «сооl» («крутий») ( прим. автора ). і «болдності». [59] Так сучасний український і російський сленги адаптували слово «bold», що можна перекласти як «значущий» (прим. автора). Чарльз розбився на своєму маленькому літачку, яким керував сам. Усе було протрактовано як нещасний випадок. І Артему було б набагато легше сприйняти його смерть саме так. Але він знав про неї більше за інших, бо напередодні отримав від Чарльза електронне повідомлення. Чому Чарльз написав йому? І тільки йому? Невже він вважав його близькою людиною? Настільки близькою, щоб довіритися йому перед смертю? А може, це було застереження? Мовляв, на тебе це також чекає? Чарльз написав, що смертельно хворий. Тільки не на фізичну хворобу. Фізично він абсолютно здоровий. Це хвороба, на яку хворіють багаті інтелектуали. Не просто багаті і не просто інтелектуали, а саме багаті інтелектуали. Часом цей стан діагностують як біполярну депресію. Але це не так. На біполярну депресію хворіють усі, незалежно від інтелектуальних здібностей і соціального статусу. А Чарльз має на увазі професійну хворобу певної категорії людей. Хворобу без спеціальної назви. Це душевна пустка. Душевна прірва. Ти маєш усе. І ти всього цього досяг сам. Лише зусиллями своєї сірої речовини. Ти створив фортецю матеріального добробуту. І ти вже без цього не можеш жити. І водночас усвідомлюєш, що це заважає твоїй особистості реалізуватися. Ти не для того прийшов у світ, щоб вилізти на верхівку соціальної драбини і насолоджуватися своїм статусом: «Ай да Пушкин, ай да сукин сын!» Тобі не для того був даний високий інтелект, щоб ти мізинцем лівої ноги досягнув успіху лише для себе. Ти був народжений, щоб змінити світ. І знаєш, що зумів би це зробити. Для цього були всі передумови. Але ти цього не зробив. І вже не можеш. Бо тобі лінь. Бо ти розтратив свої сили на неістотне. Ти все ще відчуваєш в собі грандіозні інтелектуальні потенції, помножені на життєвий досвід, але не маєш стимулу їх реалізовувати. Натомість ти займаєшся чимось другорядним, «затикаєш діри», «робиш хвилі», «блазнюєш», живеш серед непотрібних речей, розмов, контактів, займаєшся переливанням із пустого в порожнє, одне слово, поводишся так, як хоче від тебе суспільство, обивательське за своєю суттю. Але ти знаєш: все це не те. Не те. Не те. І от настає та критична точка, коли твоя прірва в грудях розширюється до неможливості, стає неспівмірною з життям…