Марина Гримич - Second life (Друге життя)

А он чоловік в одязі із звірячих шкур. Сидить навпочіпки, обличчя не видно з-під капюшона, а навколо нього стрибають і лащаться північні пси з однієї упряжки. Здається, він струже їм заморожене м’ясо.

Артем дивувався. Все було нелогічним. Штучним. Ясно, що рай повинен бути якимось інакшим, аніж його малюють на землі. Тому білу речовину, подібну до закам’янілого розтопленого воску, з якої створено цю реальність, можна було б прийняти. Однак усі ці кітчеві картинки… Артем поглянув на ВПП, неначе питаючи його думки з цього приводу.

Той так само збентежено роззирався навкруги.

Артем звернув погляд в інший бік: в улоговині із закам’янілого розтопленого воску сиділи кримськотатарські вишивальниці. Вони гаптували золотими і срібними нитками.

Ось гвинтовий літак 20-30-х років. Біля нього стоїть льотчик у чорній шкіряній шапці «з навушниками» і в круглих, оправлених у чорну гумову оправу, окулярах, що присмокталися до обличчя.

А ось… Ні, не може бути. Першотравнева демонстрація з червоними прапорами і гаслами: «Мир — труд — май».

Вдалині сяють бані київських церков, так, неначе він їх спостерігає з лівого берега в XIX столітті. Вони скидаються на іграшкові.

Артем і ВПП перезирнулися.

Разом набрали в груди повітря і разом випалили:

— Це що — пропаганда?

— Це що — реклама?

Архангел розсміялася. Строга і неприступна досі, вона сміялася, як дівчинка, до сліз.

— Бінґо! [61] Вигук, що вживається під час гри в бінґо (різновид лото), коли в когось сходяться всі номери; в північноамериканській говірці вживається і поза ситуацією цієї гри. — вигукнула вона і глянула на годинник. — Ви чемпіони з розгадки цієї фішки! Я програла вашому Серафимові цей кулончик з ангелочком, на який він давно вже зариться.

І вона показала рукою на дивовижну висюльку на шиї: амурчика з натягнутою тятивою.

«Цікаво, а чи є тут любов?» — запитав себе Артем.

— То ви заклалися? — перебив його думки своїм запитанням ВПП.

— Саме так, — несерйозно процвірінькала Архангел.

— «Человек — это мыслящий орган природи, другого значения он не имеет. Посредством человека материя стремится познать саму себя. В зтом — все», — знову почули вони знайомий голос. Це був Серафим. І він пояснив своїм клієнтам:

— Я їй казав, а вона не вірила, що ви — клієнти з супервисоким IQ.

— То цитата з мого роману, — шепнув Пролетарський Письменник Артемові. — На цей раз я впізнав.

Артем кивнув. Та він і сам знав. Адже Серафим більше нікого іншого й не цитував. Логіка.

— А як ви так швидко здогадалися, що це не рай? — спитав у них Серафим. — Інші новачки легко «купуються» на цю принаду.

— Просто я собі уявив, — сказав Пролетарський Письменник, — що коли мене посадять десь в одну з цих цукрово-рафінадних долин, аби я писав свої романи, то я не відчуватиму особливого блаженства. Отже, це не рай. А щось інше, імітація раю.

— Ага, типове твердження практика. А ти? — звернувся Серафим до Артема.

— Мені це видалося подібним до величезної різдвяної шопки або вертепу: відкриваєш магічну скриньку, або книгу, або завісу сцени, а там — різні кітчеві дійства.

Серафима це потішило.

— Дуже влучно! Коли мій товариш — Серафим 2344506 — робив цей проект, він, власне, використав вінтажну ідею «божественного вертограду», трішки модернізувавши її.

— То ці всі люди насправді не пройшли на третій рівень?

— Пройшли.

— Тоді що вони тут роблять?

Серафим зробив паузу, немовби вагаючись: казати їм чи ще рано?

— Вони стають членами нашої спільноти. Мусить же хтось допомагати Богові в його креативній праці…

«Логічно», — подумав Артем. Це пояснювало багато чого: найкращі проходять на третій (невідомо, чи найвищий) рівень не для того, щоб байдикувати, прогулюючись едемським садом. Навпаки, їхній досвід і духовна витривалість мають продовжувати працювати, а не деградувати.

Значить, і вони… Значить, і Артем прийшов сюди, щоб… для… здійснення нових девелоперських проектів. Грандіозних, світового значення проектів! Які потім запускатимуться на землю! Нічого собі перспективка!

Артема ця думка трохи налякала.

Трамвайчик повільно плив повітрям. Артем знову був поруч із ВПП, Архангел із Серафимом сиділи перед ними, тепер уже за рухом трамвайчика.

Несподівано Артем відчув іще чиюсь присутність за їхніми з Пролетарським Письменником спинами. Точніше, не відчув, а побачив, бо його очі зараз мали надприродну здатність охоплювати світ великими сферичними сегментами. Той, іззаду, якраз потрапляв у поле Артемового погляду.