Марина Гримич - Second life (Друге життя)

— То як вам вдалося це зробити? Ви що, застрелились, як Маяковський, чи повісились, як Єсенін?

— Ні, я помер звичайною смертю.

— Звичайною смертю у тридцять три роки?

— Ну, я помер від серцевого нападу.

— Ви що — слабували на серце?

— Та наче ні. Принаймні я про це не підозрював.

ВПП замислився.

— Слухайте, — озвався він. — Яке зараз століття?

— Двадцять перше.

— Радянський Союз є?

— Ні. Розпався…

— Я так і знав… — зітхнув ВПП і замовк.

Вони продовжували йти білим коридором, де не було ні стелі, ні підлоги, ні стін. Це навіть не можна було назвати тунелем. Це було справді «ніщо».

— А чим ви займалися в житті? — знову озвався ВПП.

Артем замислився: як би популярно пояснити йому слово «девелопер»?

— Мамонами, — сказав він, не знаючи, чи зрозуміє його ВПП, тому скористався лексикою періоду житія ВПП: — Я — буржуй.

— Буржуй? Ніколи б не сказав! Яка дивна логіка потойбічного світу: ми опинилися в одній зв’язці… Пролетарський поет і буржуй! Ми колись вірили, що в майбутньому гроші зникнуть… Наївні, так?

Артем хотів був погодитися, проте зненацька його осяяла думка:

— Власне, вони таки зникли… Тобто зникають… До речі, вони почали зникати насамперед у «буржуїв». «Капіталісти» тепер практично не користуються папірцями чи монетами, а лише картками. Лишилося тільки слово, а самих «грошей» нема…

— Так ви кажете, капіталісти перебрали наші ідеї?

— Не скажу, що вони перебрали ідеї, просто так само собою сталося. Логіка розвитку ринкової економіки.

— Логіка, кажете… ринкової…? А як же соціальна справедливість?

— Знаєте, у деяких так званих капіталістичних країнах усе діється так, як про це колись мріяли ви. Немає ні супербагатих, ні супербідних, всі більш-менш рівні в матеріальному плані, стирається грань між містом і селом… Словом, усе за марксизмом-ленінізмом. Теоретичним, звичайно.

— То чому ж ці країни називаються капіталістичними?

— Взагалі, якщо чесно, то цей термін вже став архаїзмом.

— Як же їх тепер називають?

— Розвинені країни…

— Розвинені, кажете… А ми, значить, так і лишилися нерозвиненими?

— Ну, — зам’явся Артем, — зараз понапридумували різні терміни, аби не ображати країни чи народи…

ВПП важко зітхнув. Розмова виявилася для нього травматичною.

— Навіщо я заговорив до вас? Я був таким самовпевненим, таким цілеспрямованим, а ви розбурхали в мені…

— Що саме?

— Сумління… Виявляється, те, у що ми вірили, не вартує й ламаного шеляга… Значить, ми помилялися. Значить, усе було марно.

Артем замислився. Він не міг відповісти, хоча відчував, що пролетарський письменник помиляється.

Однак тут до них обернулась Архангел і втрутилася в розмову:

— У цьому світі немає нічого марного. Все передбачене Богом. Усе стається з його відома…

— Навіть соціалістична революція? — перепитав ВПП.

— Навіть соціалістична революція… І не треба робити такі круглі очі! Твердити, що це народні маси під керівництвом лідерів, закономірний рух суспільства, колесо історії і все таке… Знаєте, в чому ваша проблема? Ви робите з Бога безпорадного спостерігача, який не може впоратися з тим, що діється в світі. Якби все залежало лише від вашої людської волі, то що йому тоді лишається? Яка його в такому разі місія? Бути весільним генералом, який тільки те й робить, що красується на іконі? А ще ви робите з НЬОГО юриста, який обслуговує ваші ж уявлення про мораль. Але ВІН — не суддя, не адвокат і не прокурор. Він не поліція моралі. Бог — це щось інше. Бог — це могутній творець, і нічого в історії — розумієте — нічого! не відбувається без його відома… Аргументи щодо втручання диявола в ЙОГО творіння — вигадки. Дитяча казка. Диявола нема. Існує лише закон боротьби і єдності протилежностей. За Марксом. Цей закон, як і всі інші, встановив БОГ. А Маркс сформулював. Процес творення у космосі, на землі, у суспільстві, в історії триває, і хтось мусить тримати все це під контролем. Саме тому ВІН називається ВСЕ-держитель. Творення відбувається ПОСТІЙНО. Щодня і щохвилини. ВІН творить світ щосекунди.

Архангел випалила тираду, як із кулемета. Судячи з усього, їй доводилося говорити ці слова не вперше.

— Як? — спитав Артем. — Як практично відбувається процес творення?

— А ви як думаєте? — замість відповіді спитала Архангел і подивилася на ВПП.

— Подібно до приготування хліба? — посміхнувся той. — Спочатку кидаємо зерна в землю, а в кінці рушник піднімається разом із дріжжовим тістом, і так аж до перетравлення його в шлунку? Чи подібно до написання роману? Адже письменник може в романі зробити що завгодно: і вбити, і воскресити. Так і ВІН?